Відмінності між версіями «Одинокий»
(Створена сторінка: '''Одинокий, -а, -е. '''1) Одинокій. ''Він багатий, одинокий будеш панувати. ''Шевч. ''Чи ж тобі оди...) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Одинокий, -а, -е. '''1) Одинокій. ''Він багатий, одинокий будеш панувати. ''Шевч. ''Чи ж тобі одиноке життя не обридло? ''О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц. | '''Одинокий, -а, -е. '''1) Одинокій. ''Він багатий, одинокий будеш панувати. ''Шевч. ''Чи ж тобі одиноке життя не обридло? ''О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц. | ||
[[Категорія:Од]] | [[Категорія:Од]] | ||
+ | ==Сучасні словники== | ||
+ | ===[http://ccsum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== ОДИНО́КИЙ, а, е. | ||
+ | 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Олександр Довженко, I, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Олесь Гончар, III, 1959, 173); | ||
+ | // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Тарас Шевченко, II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Володимир Сосюра, II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 534). | ||
+ | 2. Який не має сім'ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім'я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Олесь Гончар, Тронка, 1063, 98); | ||
+ | // у знач. ім. одинокий, кого, чол., одинока, кої, жін. Людина, яка не має сім'ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п'ятами й одиноких і цілими сім'ями... (Панас Мирний, I, 1949, 196); | ||
+ | // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 101). | ||
+ | Одинока мати, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Радянський суд на охороні прав.., 1954, 54). | ||
+ | 3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калиновий міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Іван Франко, VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав'ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 321). | ||
+ | |||
+ | ===[http://slcovopedia.org.ua "Словопедія" ]=== ОДИНОКИЙ | ||
+ | |||
+ | одино́кий ДИНОКИЙ | ||
+ | (постріл) ізольований, окремий, поодинокий; Р. самотній; Г. єдинийОДИНОКИЙ | ||
+ | 1) прил. одинокий | ||
+ | 2) сущ. одинокий | ||
+ | прикметник | ||
+ | ===[http://ukrlit.ocrg/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]=== ОДИНО́КИЙ, а, е. | ||
+ | 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе. Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Довж., І, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Шевч., II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Сос., II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Тют., Вир, 1964, 534). | ||
+ | 2. Який не має сім’ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Н.-Лев., II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім’я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Гончар, Тронка, 1963, 98); // у знач. ім. одино́кий, кого, ч., одино́ка, кої, ж. Людина, яка не має сім’ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п’ятами й одиноких і цілими сім’ями… (Мирний, І, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Д. Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Кучер, Чорноморці, 1956, 101). | ||
+ | Одино́ка ма́ти, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 54). | ||
+ | 3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Коцюб., І, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Март., Тв., 1954, 321). | ||
+ | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 629. | ||
+ | Одинокий, а, е. | ||
+ | 1) Одинокій. Він багатий, одинокий — будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37. | ||
+ | 2) Единственный. Галиц. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | ==Ілюстрації== | ||
+ | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
+ | |- valign="top" | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Одинокий.jpg|x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Одинокий1.jpg |x140px]] | ||
+ | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Одинокий2.jpg |x140px]] | ||
+ | |||
+ | |} | ||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2015 року]] |
Версія за 12:13, 25 листопада 2015
Одинокий, -а, -е. 1) Одинокій. Він багатий, одинокий будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц.
Сучасні словники
===Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) === ОДИНО́КИЙ, а, е. 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Олександр Довженко, I, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Олесь Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Тарас Шевченко, II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Володимир Сосюра, II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 534). 2. Який не має сім'ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім'я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Олесь Гончар, Тронка, 1063, 98); // у знач. ім. одинокий, кого, чол., одинока, кої, жін. Людина, яка не має сім'ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п'ятами й одиноких і цілими сім'ями... (Панас Мирний, I, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 101).
Одинока мати, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Радянський суд на охороні прав.., 1954, 54).
3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калиновий міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Іван Франко, VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав'ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 321).
==="Словопедія" === ОДИНОКИЙ
одино́кий ДИНОКИЙ (постріл) ізольований, окремий, поодинокий; Р. самотній; Г. єдинийОДИНОКИЙ 1) прил. одинокий 2) сущ. одинокий прикметник ===УКРЛІТ.ORG_Cловник=== ОДИНО́КИЙ, а, е. 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе. Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Довж., І, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Шевч., II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Сос., II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Тют., Вир, 1964, 534). 2. Який не має сім’ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Н.-Лев., II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім’я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Гончар, Тронка, 1963, 98); // у знач. ім. одино́кий, кого, ч., одино́ка, кої, ж. Людина, яка не має сім’ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п’ятами й одиноких і цілими сім’ями… (Мирний, І, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Д. Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Кучер, Чорноморці, 1956, 101). Одино́ка ма́ти, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 54). 3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Коцюб., І, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Март., Тв., 1954, 321). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 629. Одинокий, а, е. 1) Одинокій. Він багатий, одинокий — будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц.