Відмінності між версіями «Довбатися»
(→Ілюстрації) |
(Скасування редагування № 380393 користувача Sonazarova.fj23 (обговорення)) |
||
Рядок 17: | Рядок 17: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:довбатися0604.png|x140px]] | |
− | + | ||
− | + | ||
− | + | ||
− | + | ||
|} | |} |
Версія за 19:56, 6 квітня 2024
Довба́тися, -ба́юся, -єшся, гл. 1) Ковыряться. 2) Копаться, рыться. Все в кишені довбавсь. Кв. І. 9.
Сучасні словники
Тлумачний словник української мови
ДОВБАТИ, аю, аєш і рідко ДОВБТИ, бу, беш, недок., перех. 1. Ударяючи по чому-небудь, колупаючи щось, робити отвір, заглиблення і т. ін. Славко мав звичку сідати на.. ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Март., Тв., 1954, 229); Добуває віла запоясник, мур довбає, твердий камінь креше, пробиває шпарочку вузеньку, подає до побратима голос (Л. Укр., І, 1951, 390); Гупав лом на ставу, певно, рибалки довбали нову ополонку (Кучер, Трудна любов, 1960, 402); // Відколупувати, відламувати шматки чого-небудь від основної маси. Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний Безвідрадним: «стук» та «стук» (Граб., І, 1959, 168); Вугіль вчились ви довбати В темній шахті, в глибині (Шпорта, Запоріжці, 1952, 58); // Ударяючи дзьобом, розбивати, пошкоджувати що-небудь або дзьобати щось (про птахів). Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий довбе ребра Й серце розбиває (Шевч., І, 1951, 325); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб гави не довбали огірків (Ю. Янов., І, 1954, 66); Чути, як дятли довбають сухі дерева (Довж., Зач. Десна, 1957, 72); // Робити, виготовляти що-небудь, виколупуючи, вибираючи долотом, сокирою і т. ін. середину чогось. Біля куреня, на обрубкові, сидить Кирило, довбає коритце для води (Мирний, V, 1955, 141); Хома Хаєцький, висунувшись з ячейки, яку він цілу ніч довбав собі кайлом, терпляче вдивлявся в кущуваті зарості (Гончар, І, 1954, 104).
2. перен., розм. Довго й невпинно бити по якій-небудь цілі. Артилерія та мінометники люто довбали снарядами і мінами доти, в яких засіли оборонці застави (Збан., Між.. людьми, 1955, 60); Довбав кулемет, Видовбував душі, і дубом присохлим Тіла задубілі лягали в замет (Перв., II, 1958, 406).
3. перен., розм. Безперервно і надокучливо повторюючи те саме, нагадувати про що-небудь. Ув'язалася [мати] з Соломією, прилипли, як шевська смола. Довбають і довбають їй у голову одно (Кучер, Прощай... 1957, 346); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє (Перв., II, 1958, 59); // Різко критикувати кого-небудь. [Катерина:] Це нашого брата можна довбати і за план, і за якість, і за раціоналізацію, і за собівартість... (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 63); Почалися дебати, І мене - хто у лоб, хто в обхід, Стала молодь довбати (Криж., Срібне весілля, 1957, 302).
4. перен., розм. Неодноразово повторюючи, вивчати що-небудь; зубрити. Коли б воля - побіг би він тепер на улицю до хлопців, у м'яча грати..! Ніт же, сиди над сією осоружною книжкою, довби її... (Мирний, IV, 1955, 28).
Ілюстрації
x140px |
Медіа
Див. також
Синоніми
Возитися
розм. (займатися чимсь клопітним, що вимагає багато часу), ВОВТУ́ЗИТИСЯрозм.,ДОВБА́ТИСЯ, ДОВБТИ́СЯрозм.,КОПА́ТИСЯрозм.,ДЛУ́БАТИСЯрозм.,ПО́РПАТИСЯрозм.,ПО́РПЛИТИСЯрозм.,ПО́РПЛЯТИСЯрозм.,МОРО́ЧИТИСЯрозм.,ВОЛОВО́ДИТИСЯрозм.,ВАЛА́НДАТИСЯрозм.,ЯЛО́ЗИТИСЯрозм., ШПО́РТАТИСЯрозм.,ШУПО́РТАТИСЯдіал.,МУСУВА́ТИСЯдіал. (повільно). Заклопотана та серйозна, вона возилася коло чогось у сторожці-кухні (С. Васильченко); Командир.. вовтузився з кількома бійцями в кутку біля недавно одержаних автоматів (О. Гончар); Христя довбається над мережкою (Панас Мирний); Зіпсувався мотор. Шофер длубався в ньому аж до вечора (Ю. Мокрієв); В кінці вулиці, на тротуарі, порпався біля мотоцикла незнайомий юнак (Я. Качура); Побачив Барабаш, що тракторист біля трактора морочиться, підійшов, спитав, що трапилось (А. Головко); [Убийбатько:] Ти все ще з доповіддю.. воловодишся? (І. Микитенко); Чумарка на Якові була застебнута на гаплички, і хлоп’я довго мусувалося, поки одстебнуло її (П. Мирний). - Пор. 2. господарюва́ти, 1. по́ратися.
Копирсатися
(проникаючи всередину чого-небудь, перебирати, перевертати, перекладати, виймати, шукати щось), КОЛУПА́ТИСЯ, ПО́РПАТИСЯ, ПО́РПЛЯТИСЯ[ПО́РПЛИТИСЯ]розм., КОПА́ТИСЯрозм., РИ́ТИСЯрозм., ШПО́РТАТИрозм., ШПО́РТАТИСЯрозм., ДЛУ́БАТИСЯрозм., ДОВБА́ТИСЯ[ДОВБТИ́СЯ]розм., ШУПО́РТАТИСЯдіал., ШУ́РПАТИСЯдіал.Аня надто довго копирсалася в сумці (С. Голованівський); Моторист колупався в моторі (П. Загребельний); Він патиком порпається в купі приску і викидає на сніг дві картоплини (М. Стельмах); З дверей ліворуч обережно входив Яніна.. Копається в паперах, бере кілька аркушів, починає читати про себе (Л. Смілянський); Раз півень, риючись даремно у садку, Побачив ворох жита на току (Л. Глібов); Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала, змішана, зонтиком у траві (О. Кобилянська); Пазюк довго шпортався за пазухою, поки не витяг звідти зім’яту брошурку (П. Колесник); Семенець стояв серед шляху один, длубався в своєму гаманці і щось бубонів сам до себе (С. Васильченко); На цей раз з старшим усі надзирателі ходять. Стукають у ґрати, довбуться в матрацах, сіпають хлопців, рубці мацають їм (А. Тесленко).
Шукати
(намагатися знайти, виявити когось, щось, часто сховане, загублене тощо), ВІДШУ́КУВАТИ, РОЗШУ́КУВАТИ, ДОШУ́КУВАТИСЯ, ПОШУ́КУВАТИ, НАШУ́КУВАТИрозм.,ШУКА́ТИСЯдіал.,СЬКА́ТИдіал.;ША́РИТИрозм. (перев. навпомацки); ШАРУДІ́ТИрозм. (навпомацки, спричиняючи слабкий шелест); НИ́ШПОРИТИ, ША́СТАТИрозм.,ШНИ́ПОРИТИдіал.,ШПА́ТИдіал. (у різних місцях); ДОВБА́ТИСЯ[ДОВБТИ́СЯ]розм.,ШПО́РТАТИСЯ[ШУПО́РТАТИСЯ]розм.,ШПИРА́ТИдіал. (перебираючи, ворушачи); ПІДШУ́КУВАТИ, ВИШУ́КУВАТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ПРИШУ́КУВАТИрозм.,ДОШУ́КУВАТИрозм. (когось або щось потрібне, придатне). - Док.: відшука́ти, розшука́ти, дошука́тися, нашука́ти, ви́ськати, ви́нишпорити, підшука́ти, ви́шукати, пришука́ти, дошука́ти. Нема Насті до ночі; нема уночі; не прийшла і вдень. Посилала пані шукати. Шукали ми, не знайшли (Марко Вовчок); Кілька разів виділось їй, як їде вона в незнайоме місто, відшукує за адресою будинок (Ю. Мушкетик); - А мати вже тебе по всьому селі розшукувала, - нахилився я до Софрона (М. Стельмах); Після останньої війни він таки попогрів тут чуба, чистячи колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався (О. Гончар); Пошукуючи копачів, він заходив до бараків, навідувався до приймальної контори будівництва (Г. Коцюба); Дехто з офіцерів нашукував біля клубу свою знайому (А. Хорунжий); Довго шукались за сим добром (А. Свидницький); Нема хури, не вернулися воли, і запорожця, хто зна, де його ськати (Г. Квітка-Основ’яненко); Шарила [Марія] сірників на карнизі, а ніяк не знайде, - де вона заділа їх? (А. Головко); Пішли ми по других хатах. Розглядали шафу з усяким збіжжям, шаруділи й поза шафою, обдивлялись всі куточки (Панас Мирний); - Це певно Кривоніс нишпорить по садку та потаєнці оглядає, кудою б можна крадькома найбезпечніше пройти в замок (І. Нечуй-Левицький); Так і зирите по чужих городах, так і шастаєте (М. Чабанівський); Не йдуть до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять... (І. Франко); Шукають Сови, шпають по лісі (І. Франко); Стукають [надзирателі] у ґрати, довбуться в матрацах, сіпають хлопців (А. Тесленко); Щось пригадав [Панас], швидко зіскакує з полу, біжить за стіл і починає шпортатись по книжках (С. Васильченко); Довго не висидить [вітер].. Шукає. Нишпорить, шпирає (Г. Хоткевич); Відповідальні за організацію баз.. підшукували місця для влаштування складів (М. Шеремет); Глянула Килина в синє небо, - в ясній голубизні непорушно застиг шуліка, вишукуючи собі здобич далеко на землі (Є. Гуцало); - Коли я вам не вгоджу, то глядіть собі кращої наймички (М. Коцюбинський).