Відмінності між версіями «Шамайло Ксенія Сергіївна»

Поточна версія на 13:35, 31 травня 2023

Персональні дані

Фото

ПІБ

Шамайло Ксенія Сергіївна

Група

ЖУРБ-2-21

Електронна пошта

ksshamailo.ij21@kubg.edu.ua

Соціальні мережі, блоги

Навчальна діяльність

Навчання на MOOC

Навчання на масових відкритих онлайн курсах)

Завершила курс: «Цифрова безпека журналістів та інших працівників медіа» посилання на сертифікат: https://drive.google.com/file/d/1o1X6v0LYcjdfN3P7ZOECR8EWCqPlU3j0/view?usp=sharing

Навчальна практика

Студентське інтернет-радіо «Radio BG» Університету Грінченка - https://drive.google.com/file/d/1mR8umS1BN7bEtkpHAFaz-31VxMZNG67V/view?usp=share_link

Програми мобільності

Нагороди та подяки навчального характеру

Наукова-практична діяльність

Наукові публікації

Участь у конференціях, семінарах

Участь у наукових та фахових конкурсах, фестивалях

Професійний розвиток

Професійна сертифікація

Професійні навички

Стажування

Професійний досвід

Соціально-гуманітарна діяльність

Волонтерська діяльність

Соціальний проект

Університетські заходи

Благодійні акції

Студентське самоврядування

Нагороди та подяки соціально-гуманітарного характеру

Доробки

Корисні посилання

Відгуки

Мої проекти

Робота для практики на радіо : Сергія Жадана : " Вересень 14-го

Школа міліції. Вересень 14-го. Всі сидять під стіною, в затінку, який не прострілюється снайпером. Кришена цегла, консервні банки, наповнені літнім дощем. За брамою школи квартали, з яких намагається вибратись літо. Він сидить проти сонця, чорний, ніби надгробок сам собі. Привалився спиною до гарячих кахлів школи міліції. Співай з нами, - сміємось до нього, - що ти? Співай з нами, - говоримо з чорною тінню, за якою не видно очей. Але він відмахується. Я не співак, - говорить недбало, - я вбивця. Я вбивця, - повторює так, ніби говорить – я листоноша, я працюю листоношею. Співайте самі, - посміхається, розглядаючи нас, - Співайте, я послухаю, я покараулю. Чорна осінь 14-го. В казармах школи живуть добровольці. На полях довкола міста гниють соняшники і загиблі. Сонце нагріте, ніби диня в спаленому чорноземі. Співайте без мене, - говорить він утомлено, і всі співають. За спиною в нього місто з розбитими школами. За спиною в нього поле, з якого другий тиждень не забирають загиблих. За спиною сонце, сонце раннього вересня, застигле сонце, яке нікого тут уже не зігріє. Дивиться на нас, і за нашими спинами бачить дерева. Червоні сосни в сліпучому піску. За нашими спинами лише солодкий туман. За нашими спинами жодного померлого. І скільки б ми не співали до нього, скільки б не кликали до гурту, якими б голосами не витягували його з темноти, нам із ним уже ніколи не співати разом, втрачений голос болить, як відрізана фаланга. Сонце стоїть над червоними соснами. Всі ж ми розуміємо, з чого робиться наша історія. Історія це тінь, яку відкидають живі. І тінь, яку відкидають загиблі – це теж історія."

Посилання на моє читання вірша :

https://drive.google.com/file/d/1qUAIleQga-qR95LxIHEZGQFwvbei7nfi/view?usp=sharing