Відмінності між версіями «Кудою»

Версія за 23:53, 19 квітня 2023

Словник Грінченка

Кудо́ю, нар. Въ какомъ направленіи, какой дорогой. Ми дивимся, кудою до нори ближче та краще бігти. Рудч. Ск. І. 18. Кудою їх обминути? Мет. 61. Кудою мені йти?

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КУДОЮ, присл., розм.

1. Яким шляхом, якою вулицею, стежкою тощо. І не то що дорогу в Київ — знала вона навіть кудою в Херсон братись (Марко Вовчок, I, 1955, 339); — Ти ж кудою подасися, Остапе? — Та мені аби на Чорний шлях, а там уже якось воно буде ... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 337); [Палажка:] І кудою він уліз, шибеник, вікна всі ніби позачинені були... (Степан Васильченко, III, 1960, 168).

2. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні додаткові речення. Напевне ніхто не знав, кудою вона побралася, ані де вона пристала на життя (Марко Вовчок, I, 1955, 366).

3. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні означальні речення. З Бієвець до Семигор була простіша дорога, але Лаврін поїхав назад тим самим шляхом, кудою йшла Мелашка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 311).

4. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні речення місця (звичайно в поєднанні зі словом тудою в головному реченні). Якби-то кудою схотів, тудою й полетів! (Марко Вовчок, VI, 1956, 263).

Орфографічний словник української мови

Кудо́ю прислівник незмінювана словникова одиниця розм.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Чортова пригода Марко Вовчок

Джерела та література

Зовнішні посилання