Відмінності між версіями «Скіглити»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Скиглити. | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Скиглити (1).jpeg|x140px]] |
==Медіа== | ==Медіа== | ||
Версія за 12:28, 19 квітня 2023
Скі́глити, -глю, -лиш, гл. = Скиглити.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках СКИГЛИТИ, лю, лиш, недок.
Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); [Кассандра:] Гієни бродять по руїнах Трої і лижуть кров іще живу... гарячу... обнюхують ще незастиглі трупи і радо скиглять... (Леся Українка, II, 1951, 307); Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Степан Васильченко, I, 1959, 341); перен., розм. Набридливо скаржитися, жалітися на що-небудь; плакатися. Якщо ти поводишся зле із сім'єю. Не скигли, що смерті бажають твоєї (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 245); [Килина (Заводить):] Втопила ж я головоньку навіки за сим п'яницею! [Лукаш:] Мовчи! Не скигли!! (Леся Українка, III, 1952, 258); — І це може бути, — погоджується Мірошниченко і дивується, чому Григорій Михайлович не скиглить і не нарікає на свою долю. А нарікати є на що (Михайло Стельмах, II, 1962, 99);
// Набридливо просити що-небудь; канючити. Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Борис Грінченко, I, 1963, 360); — Сьогодні ще зранку ходить [дитина] за мною слідком, — розказує далі пані, — скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (Степан Васильченко, I, 1959, 211).
.jpeg)
