Відмінності між версіями «Журити»
(→Джерела та література) |
(→Зовнішні посилання) |
||
| Рядок 36: | Рядок 36: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет журналістики]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет журналістики]] | ||
[[Категорія:Слова 2022 року]] | [[Категорія:Слова 2022 року]] | ||
| + | [[Орфографічний словник української мови|https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8]] | ||
| + | |||
| + | [[Академічний тлумачний словник (1970—1980)|http://sum.in.ua/s/zhuryty]] | ||
Версія за 21:50, 12 квітня 2023
Журити, -рю, -риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках 1. Викликати в кого-небудь важкі почуття, невеселий настрій; печалити, засмучувати. Одно й журило їх, що діток господь не дає (Марко Вовчок, I, 1955, 65); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Леся Українка, I, 1951, 226).
2. Викликати занепокоєння; хвилювати. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев'яний він такий (Леся Українка, V, 1956, 168).
3. рідко. Указувати кому-небудь на його помилки, недоліки, неправильні вчинки, висловлювати своє незадоволення з приводу чогось. Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? Що ж із вас буде, як повиростаєте, коли ось дітьми вже воюєте? (Андрій Головко, II, 1957, 87); По дорозі журила [Настя] Докію. — І як це ти умудрилась під коровою спати? (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 548. 4. виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
==Джерела та література==]] https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8
