Відмінності між версіями «Хукнути»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[ | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Хукнути.jpg]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
Версія за 20:55, 10 квітня 2023
Хукнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ хукати. Дохнуть, дунуть ртомъ.
Зміст
Сучасні словники
Жирний текстСловник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ХУКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до хукати. Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітав Сніг і церкву і село (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 112); — Не весело, не весело... Та й не дуже душно. Гляньте! — І він з силою хукнув у повітря. Біля його рота виріс білий хвіст пари (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 26); Він здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати їх хусткою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 225); Татош прийшов і хукнув на молоко, і воно невидячки стало студене (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 85); Таке настирливе підглядання починало дратувати Байду. Сьогодні він вирішив перехитрити верткого чоловіка і, підморгнувши Ількові, хукнув на каганець (Петро Панч, I, 1956, 444); — Ху! — хукнув Тимофій. — Якого тобі жениха треба? — Сватай, Тимофію, — хтось сказав з купи, що почала збиратися кругом їх (Панас Мирний, III, 1954, 88); Суддя пробіг жадно очима відозви й аж витер рясний піт з лоба, хукнувши (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 378).
Ілюстрації
МедіаДив. такожДжерела та літератураЗовнішні посилання |
