Відмінності між версіями «Урубати»
| Рядок 51: | Рядок 51: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Fskl1.jpg|x340px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Fskl1.jpg|x340px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:fskl.jpg]] | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:fskl.jpg|x340px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| |
|} | |} | ||
Версія за 19:09, 9 грудня 2022
Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
УРУБАТИ (ВРУБАТИ), аю, аєш, док., перех.
1. Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров).
[Юлія:] Та треба дров урубати. Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Іван Франко, IX, 1952, 154); Дем'ян і Костянтин.. вийшли того ранку до лісу врубати дров (Павло Загребельний, Диво, 1968, 254).
2. Мати здатність або можливість розсікти когось, щось.
Навряд чи й сокира врубає той лід (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 98); — А сам він.. такий, що його, мати божа! — ні куля не бере, ні шабля не еру ба, мов залізо або тую крицю (Данило Мордовець, I, 1958, 98); Михайлик шаблею врубати його вже не міг, але ще діставав гостряком до правої п'яти (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 234).
3. Рубаючи, відокремити частину від цілого.
Образно. [Палажка:] Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.. [Хвенька:] Хвоста, кажу, врубають! (Панас Мирний, V, 1955, 214).
4. Розсікти що-небудь чимось гострим.
[Дівчина:] Ганно Семенівно, там батько прийшли... На порозі сидять... Сокирою ногу врубали, дак приказували, щоб дали тієї плівки, що у вас є, що одразу кров припиняє (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 463).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Урубати, -баю, -єш, гл.
1. Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66.
2. Ранить рубя.
3. Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
I (вруба́ти), -а́ю, -а́єш, док., перех.
1. Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров).
2. Рубаючи, відокремити частину від цілого.
3. Розсікти що-небудь чимось гострим.
4. Мати здатність або можливість розсікти когось, щось.
Ілюстрації
|
|
