Відмінності між версіями «Курява»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:18072016112438051373.jpg| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:18072016112438051373.jpg|x200px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Kuryava.jpg| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Kuryava.jpg|x200px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 02:36, 12 листопада 2021
Курява, -ви, ж. 1) Пыль. Іде шляхом до Києва берлин шестернею... Опинився против старців курява лягає. Шевч. 89. У степу курява така, наче чия велика панщина почала віяти жито на току. ЗОЮР. І. 291. 2) Мятель, вьюга. Не велика курява, та багато людей губить. Ном. № 13842.
Сучасні словники
КУ́РЯВА, и, жін. Дрібні тверді частинки, що нависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь. Берлин рушив, а Івася курява покрила... (Тарас Шевченко, I, 1963, 40); Я одітхнув вільніше, протер очі від куряви і оглянувся навкруги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 136); Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем, з яким змалку босими ногами толочив куряву по цілому Печерську (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 28); // Такі часточки, що вихорем крутяться в повітрі. Дивлюся — з поля щось біжить, Неначе бісова отара, Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187); Над вулицею стояла така густа курява, що, здавалося, порох знімався, але осідати на землю вже не встигав (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 246); // Дуже дрібні частки снігу, що носяться в повітрі. Гострий вітер зарум'янив її лиця, очі спустила вона вниз, захищаючи їх від дрібної снігової куряви (Іван Франко, VI, 1951, 264); І він поспішав, підіймаючи сипучі снігові скиби, аж біла курява вставала на його шляху (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 235).
Ілюстрації
|
|
