Відмінності між версіями «Чабанський»
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| + | В даний час пасовищне тваринництво розвинене в Росії (на Півдні, у Татарстані, Башкирії, Удмуртська республіка та ін), Казахстані, Киргизії, Монголії і західних регіонах Китаю. | ||
| + | |||
| + | Враховуючи кочову специфіку пасовищного вівчарства, в цих регіонах чабани пасуть вівець верхи на коні у супроводі сторожових собак. Раніше життя чабанів було важке, завжди в степу, на сонці або взимку в кошарі при уважному нагляді за вівцями, щоб вони не були занесені снігом, не піддалися нападу вовків або скотокрадів. | ||
| + | |||
| + | В Румунії, Молдові та на Півдні Росії, звичайні приналежності чабана: ґирлиґа — довга палиця з гачком на кінці, для захоплення овець за ноги, гайтан — пояс з висячою кишенею (заман), щипцями для виймання у хворих овець черв'яків (джермела), рогом (для дьогтю і синього каменю, яким присипаються рани овець) і ножем. Типовий атрибут чабана — флуер або сопілка. | ||
| + | |||
| + | Більшість слів, що описують побут вівчарів, прийшли з тюркських та румунських мов. Із занепадом вівчарства в Російській Імперії, як пише ЭСБЕ, чабани починають зникати; нині вони зустрічаються все рідше і рідше. Звичайно на одну отару в 1 000 — 1 500 овець покладається один личман, два чабани і один горбачий. У киргизів помічник чабана називається сакмалщиком. | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | Згідно зі словником Фасмера, українське чабан запозичене з турецької або кримськотатарської çoban («пастух»), яке, в свою чергу, сходить до перської šubān («пастух»). По всій імовірності Фасмер мав на увазі під турецькою мовою тюркські мови. Враховуючи ранні контакти українців з кочовими племенами (половцями, печенігами і т. д.), проникне | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| Рядок 19: | Рядок 27: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | Чабан // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.) | ||
| + | Кухаренко, Яков Герасимович. . | ||
| + | Талавирь. . — Т. IV. | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Версія за 23:24, 9 листопада 2021
Чабанський, -а, -е. Чабан — назва пастуха овець в Молдові, Румунії і частині України, а також у народів Кавказу і Середньої Азії, тюркських народів Поволжя Росії. Чабан — село, Житомирська область, Овруцький район. Чабанська собака. О. 1862. X. 45.
Зміст
Сучасні словники
В даний час пасовищне тваринництво розвинене в Росії (на Півдні, у Татарстані, Башкирії, Удмуртська республіка та ін), Казахстані, Киргизії, Монголії і західних регіонах Китаю.
Враховуючи кочову специфіку пасовищного вівчарства, в цих регіонах чабани пасуть вівець верхи на коні у супроводі сторожових собак. Раніше життя чабанів було важке, завжди в степу, на сонці або взимку в кошарі при уважному нагляді за вівцями, щоб вони не були занесені снігом, не піддалися нападу вовків або скотокрадів.
В Румунії, Молдові та на Півдні Росії, звичайні приналежності чабана: ґирлиґа — довга палиця з гачком на кінці, для захоплення овець за ноги, гайтан — пояс з висячою кишенею (заман), щипцями для виймання у хворих овець черв'яків (джермела), рогом (для дьогтю і синього каменю, яким присипаються рани овець) і ножем. Типовий атрибут чабана — флуер або сопілка.
Більшість слів, що описують побут вівчарів, прийшли з тюркських та румунських мов. Із занепадом вівчарства в Російській Імперії, як пише ЭСБЕ, чабани починають зникати; нині вони зустрічаються все рідше і рідше. Звичайно на одну отару в 1 000 — 1 500 овець покладається один личман, два чабани і один горбачий. У киргизів помічник чабана називається сакмалщиком. Тлумачення слова у сучасних словниках Згідно зі словником Фасмера, українське чабан запозичене з турецької або кримськотатарської çoban («пастух»), яке, в свою чергу, сходить до перської šubān («пастух»). По всій імовірності Фасмер мав на увазі під турецькою мовою тюркські мови. Враховуючи ранні контакти українців з кочовими племенами (половцями, печенігами і т. д.), проникне
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Чабан // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.) Кухаренко, Яков Герасимович. . Талавирь. . — Т. IV.
