Відмінності між версіями «Наброїти»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Нвброїв.jpg |x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Нвброїв.jpg |x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Наброъв1.jpg|x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: 150515094122 stupid red nose 624x351 thinkstock.jpg |x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: 150515094122 stupid red nose 624x351 thinkstock.jpg |x140px]] | ||
|} | |} | ||
Версія за 14:56, 7 листопада 2021
Набро́їти, -ро́ю, -їш, гл. Наробити дурниць, нашкодити.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
НАБРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., розм. Наробити чогось неприємного, шкоди; нашкодити. Як залицявся [Хапко] до Пушкаренкової Мотрі, то у два тижні такого наброїв, набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 297); Дощ таки наброїв нам: ціла верства снопів підмокла (Яків Качура, II, 1958, 133).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Набро́їти, -ро́ю, -їш, гл. Зробити дурість. Тепер же на мене звертає, сама наброївши біди. Котл. Ен. VI. 13.
Ілюстрації
|
|
|
