Відмінності між версіями «Здурити»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 6: Рядок 6:
 
'''
 
'''
  
−
ЗДУРІТИ, ію, ієш, док., розм. - Втратити здатність розсудливо міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє.
+
ЗДУРИ́ТИ, здурю, здуриш, док., перех., діал. Обдурити. Гриць довгий час думав над тим, чи буває не здурив його сей хлопець (Іван Франко, II, 1950, 58).
−
Я й бачу, що воно в: здурів парубок, закохався (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 243);
+
−
— Хіба я здурів, щоб гори розкопував, — сердито обізвався Карпо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 274);
+
−
Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 208);
+
−
[Оксана:] Ото, здуріла молодиця, зовсім вдуріла! Почув би хто, осміяв би — до стінки розмовляє (Захар Мороз, П'єси, 1959, 19);
+
−
//  Те саме, що сказитися (про тварин). Здурів скажений цап, ріжки назад загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакав (Євген Гребінка, I, 1957, 43).
+
−
 
+
 
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 552.
 
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 552.
  

Версія за 11:04, 3 листопада 2021

Здури́ти, -рю, -риш, гл. Обманути. Одурить когось/щось. З ума зійти . Виведь єї в чисте поле — скажуть, що здуріла. Ном. № 3104.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗДУРИ́ТИ, здурю, здуриш, док., перех., діал. Обдурити. Гриць довгий час думав над тим, чи буває не здурив його сей хлопець (Іван Франко, II, 1950, 58). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 552.

Ілюстрації

Здуріти1.jpeg Здурити3.jpg Photoicon.png Здуріти2.jpeg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Здурити&oldid=328224