Відмінності між версіями «Мовити»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Мо́вити, -влю, -виш, '''''гл. ''Говорить. ''Мовивши слово, треба бути паном. ''Ном. № 10671. ''Казал...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Мо́вити, -влю, -виш, '''''гл. ''Говорить. ''Мовивши слово, треба бути паном. ''Ном. № 10671. ''Казала б, та уста не мовлять. ''Г. Барв. 72. ''Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. ''Лукаш. 43. ''Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. ''MB. II. 190. ''З великого жалю, я слова не мовлю. ''Лукаш. 83.  
 
'''Мо́вити, -влю, -виш, '''''гл. ''Говорить. ''Мовивши слово, треба бути паном. ''Ном. № 10671. ''Казала б, та уста не мовлять. ''Г. Барв. 72. ''Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. ''Лукаш. 43. ''Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. ''MB. II. 190. ''З великого жалю, я слова не мовлю. ''Лукаш. 83.  
 
[[Категорія:Мо]]
 
[[Категорія:Мо]]
 +
 +
==Сучасні словники==
 +
===[http://sum.in.ua Словник української мови  Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]===
 +
МОВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші, Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 201); Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поляків, які щільно підступили до табору (Олександр Довженко, I, 1958, 259); І тихо мовив [Іосиф:] — Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Тарас Шевченко, II, 1963, 358); [Горобець:] Дозволь слово мовити, курінний отамане (Олександр Корнійчук, I, 1955, 223).
 +
♦ До слова мовити, у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, сказаних принагідно. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням, ще не створили в своїх п'єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 74); Нічого мовити, у знач. вставн. сл. — уживається для висловлення обурення, незадоволення чим-небудь. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 199); Правду мовити (мовлячи), у знач. вставн. сл. — уживається для підкреслення істинності, правдивості висловлювання. [Ономай:] Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої (Леся Українка, II, 1951, 286); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп'яні (Іван Франко, VII, 1951, 242); Так [би] мовити, у знач. вставн. сл. — уживається при бажанні висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь. В поетичних «Вечорах на хуторі біля Диканьки» він [М. Гоголь] показав український народ у святковій, так би мовити, одежі (Максим Рильський, III, 1956, 22); Але, так мовити, чудо у нас це — дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь... (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 148).
 +
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 769.
 +
===[http://slovopedia.org.ua "Словопедія" ]===
 +
МОВИТИ
 +
 +
до сло́ва мо́вити. Уживається для вираження наміру принагідно щось сказати; варто зазначити. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням (винятком), ще не створили в своїх п’єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (З глибин душі).
 +
 +
ні́чого мо́вити. Уживається для вираження незадоволення, обурення, захоплення і т. ін. з приводу чого-небудь; безперечно. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя (М. Коцюбинський).
 +
 +
пра́вду мо́вити (мо́влячи). Уживається для підкреслення істинності того, про що йдеться, правдивості висловлювання; насправді. — Та й сам я — мовити правду — не хотів би більш підійматись на ноги. Бог знає, чи трапиться вдруге так гарно вкластись спати (П. Куліш); — Правду мовити, я не від того, щоб показати вам дещо (Ю. Смолич); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні (фортепіано) (І. Франко).
 +
 +
 +
===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]===
 +
 +
МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Гл., Вибр., 1951, 201); Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поляків, які щільно підступили до табору (Довж., І, 1958, 259); І тихо мовив [Іосиф:] — Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Шевч., II, 1963, 358); [Горобець:] Дозволь слово мовити, курінний отамане(Корн., І, 1955, 223).
 +
◊ До сло́ва мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, сказаних принагідно. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням, ще не створили в своїх п’єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (3 глибин душі, 1959, 74); Ні́чого мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається для висловлення обурення, незадоволення чим-небудь. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії(Коцюб., І, 1955, 199); Пра́вду мо́вити (мо́влячи), у знач. вставн. сл. — уживається для підкреслення істинності, правдивості висловлювання. [Ономай:] Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої (Л. Укр., II, 1951, 286); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні (Фр., VII, 1951, 242); Так [би] мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається при бажанні висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь. В поетичних "Вечорах на хуторі біля Диканьки" він [М. Гоголь] показав український народ у святковій, так.би мовити, одежі: (Рильський, III, 1956, 22); Але, так мовити, чудо у нас це — дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь… (Коцюб., III, 1956, 148).
 +
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 769.
 +
Мо́вити, влю, виш, гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Ном. № 10671. Казала б, та уста не мовлять. Г. Барв. 72. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Лукаш. 43. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. МВ. ІІ. 190. З великого жалю, я слова не мовлю. Лукаш. 83.
 +
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 437.
 +
Іноземні словники==
 +
===[http://slovari.yandex.ru  ЯНДЕКС словари]===
 +
мовити
 +
перевод с украинского на русский
 +
Глагол
 +
1. несоверш. говорить
 +
2. соверш. сказать; молвить
 +
===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru  Словари и энциклопедии на Академике]===
 +
Мовити
 +
Толкование Перевод Книги Фильмы
 +
• 1мовити — мовлю, мовиш, Пр. Мовити; висловлювати вголос, казати. В каждий вечер мовила молитвы, але то нич не помагало єй біді …
 +
Словник лемківскої говірки
 +
• 2мовити — влю, виш; мн. мо/влять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. •• До сло/ва мо/вити у знач. вставн. сл. уживається для вирізнення слів, сказаних принагідно. Ні/чого мо/вити у знач. вставн. сл.… …
 +
Український тлумачний словник
 +
• 3мовити — [мо/виетие] мо/ўл у, виеш, мо/ўл ат ; нак. моў, мо/ўтеи …
 +
Орфоепічний словник української мови
 +
• 4мовити — дієслово недоконаного і доконаного виду …
 +
Орфографічний словник української мови
 +
• 5ректи — мовити (я ти речу же м там не быв) …
 +
Лемківський Словничок
 +
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Мовити1.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Мовити3.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Мовити2.jpg|x140px]]
 +
|}
 +
==Медіа==
 +
{{#ev:youtube| GvkTsne69TY}}
 +
Нацрада дозволила Еспресо.TV мовити на Донбасі без ліцензіі
 +
{{#ev:youtube| G96xrBp4jZ0}}
 +
ATR в екзилi. Кримськотатарський канал почав мовити з Києва
 +
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
 +
[[Категорія:Слова 2015 року]]

Поточна версія на 22:04, 23 листопада 2015

Мо́вити, -влю, -виш, гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Ном. № 10671. Казала б, та уста не мовлять. Г. Барв. 72. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Лукаш. 43. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. MB. II. 190. З великого жалю, я слова не мовлю. Лукаш. 83.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МОВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші, Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 201); Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поляків, які щільно підступили до табору (Олександр Довженко, I, 1958, 259); І тихо мовив [Іосиф:] — Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Тарас Шевченко, II, 1963, 358); [Горобець:] Дозволь слово мовити, курінний отамане (Олександр Корнійчук, I, 1955, 223). ♦ До слова мовити, у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, сказаних принагідно. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням, ще не створили в своїх п'єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 74); Нічого мовити, у знач. вставн. сл. — уживається для висловлення обурення, незадоволення чим-небудь. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 199); Правду мовити (мовлячи), у знач. вставн. сл. — уживається для підкреслення істинності, правдивості висловлювання. [Ономай:] Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої (Леся Українка, II, 1951, 286); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп'яні (Іван Франко, VII, 1951, 242); Так [би] мовити, у знач. вставн. сл. — уживається при бажанні висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь. В поетичних «Вечорах на хуторі біля Диканьки» він [М. Гоголь] показав український народ у святковій, так би мовити, одежі (Максим Рильський, III, 1956, 22); Але, так мовити, чудо у нас це — дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь... (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 148). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 769.

"Словопедія"

МОВИТИ

до сло́ва мо́вити. Уживається для вираження наміру принагідно щось сказати; варто зазначити. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням (винятком), ще не створили в своїх п’єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (З глибин душі).

ні́чого мо́вити. Уживається для вираження незадоволення, обурення, захоплення і т. ін. з приводу чого-небудь; безперечно. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя (М. Коцюбинський).

пра́вду мо́вити (мо́влячи). Уживається для підкреслення істинності того, про що йдеться, правдивості висловлювання; насправді. — Та й сам я — мовити правду — не хотів би більш підійматись на ноги. Бог знає, чи трапиться вдруге так гарно вкластись спати (П. Куліш); — Правду мовити, я не від того, щоб показати вам дещо (Ю. Смолич); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні (фортепіано) (І. Франко).


УКРЛІТ.ORG_Cловник

МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Гл., Вибр., 1951, 201); Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поляків, які щільно підступили до табору (Довж., І, 1958, 259); І тихо мовив [Іосиф:] — Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Шевч., II, 1963, 358); [Горобець:] Дозволь слово мовити, курінний отамане(Корн., І, 1955, 223). ◊ До сло́ва мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається для виділення слів, сказаних принагідно. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням, ще не створили в своїх п’єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (3 глибин душі, 1959, 74); Ні́чого мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається для висловлення обурення, незадоволення чим-небудь. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії(Коцюб., І, 1955, 199); Пра́вду мо́вити (мо́влячи), у знач. вставн. сл. — уживається для підкреслення істинності, правдивості висловлювання. [Ономай:] Царівно, правду мовити, я честь хотів тобі, питаючи, зробити, як жриці божій і царівні Трої (Л. Укр., II, 1951, 286); Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні (Фр., VII, 1951, 242); Так [би] мо́вити, у знач. вставн. сл. — уживається при бажанні висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь. В поетичних "Вечорах на хуторі біля Диканьки" він [М. Гоголь] показав український народ у святковій, так.би мовити, одежі: (Рильський, III, 1956, 22); Але, так мовити, чудо у нас це — дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь… (Коцюб., III, 1956, 148). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 769. Мо́вити, влю, виш, гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Ном. № 10671. Казала б, та уста не мовлять. Г. Барв. 72. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Лукаш. 43. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. МВ. ІІ. 190. З великого жалю, я слова не мовлю. Лукаш. 83. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 437. Іноземні словники==

ЯНДЕКС словари

мовити перевод с украинского на русский Глагол 1. несоверш. говорить 2. соверш. сказать; молвить

Словари и энциклопедии на Академике

Мовити Толкование Перевод Книги Фильмы • 1мовити — мовлю, мовиш, Пр. Мовити; висловлювати вголос, казати. В каждий вечер мовила молитвы, але то нич не помагало єй біді … Словник лемківскої говірки • 2мовити — влю, виш; мн. мо/влять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. •• До сло/ва мо/вити у знач. вставн. сл. уживається для вирізнення слів, сказаних принагідно. Ні/чого мо/вити у знач. вставн. сл.… … Український тлумачний словник • 3мовити — [мо/виетие] мо/ўл у, виеш, мо/ўл ат ; нак. моў, мо/ўтеи … Орфоепічний словник української мови • 4мовити — дієслово недоконаного і доконаного виду … Орфографічний словник української мови • 5ректи — мовити (я ти речу же м там не быв) … Лемківський Словничок

Ілюстрації

Мовити1.jpg Мовити3.jpg Мовити2.jpg

Медіа

Нацрада дозволила Еспресо.TV мовити на Донбасі без ліцензіі

ATR в екзилi. Кримськотатарський канал почав мовити з Києва

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Мовити&oldid=142236