Відмінності між версіями «Жалкувати»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, '''''гл. '' | '''Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, '''''гл. '' | ||
| + | 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. І. 252. | ||
| + | |||
| + | 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. І. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287. | ||
| + | |||
| + | 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 12. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. Ном. № 933. | ||
| + | |||
| + | 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779. | ||
| + | |||
| + | Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 473. | ||
[[Категорія:Жа]] | [[Категорія:Жа]] | ||
Версія за 01:26, 13 січня 2021
Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. І. 252.
2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. І. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287.
3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 12. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. Ном. № 933.
4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 473.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
ЖАЛКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Те саме, що жаліти 2. Жалкувала, що нікому їй розказати того усього, що охвицер [офіцер] казав батькові (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 319); Юнак жалкував, що не зможе на довгий час залишитися в тайзі (Олесь Донченко, III, 1956, 203); // за ким — чим, по кому — чому, про що, об чім, рідко. Відчувати душевний біль, журитися за ким-, чим-небудь, про когось — щось. Так та молодша [дочка] дуже за батьком жалкує (Українські народні казки, 1951, 185); І не втомлювався [Марчевський]. Не жалкував за втраченими недоспаними ночами (Юрій Бедзик, Полки... 1959, 133); // Відчувати каяття. О! вона не жалкуватиме, що покохала його... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 242); Як Арсен жалкував, що торкнувся цієї теми (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 249). ♦ Жалкувати на кого — бути незадоволеним ким-небудь; нарікати на когось. [Лукєрія Степанівна:] Ні на кого я так не жалкую, як на Марину, і досі плачусь на неї (Марко Кропивницький, II, 1958, 248); — Не жалкуй на старих та слабих (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 344).
2. перех. і без додатка. Те саме, що жаліти 1. Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю (Марко Вовчок, I, 1955, 366); До стебла все погоріло.. Посходились жалкувати, Жалю завдавати (Тарас Шевченко, II, 1953, 51).
3. перех., рідко. Те саме, що жаліти 3. Не Вовка, а Овець тут треба жалкувати! (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 134); Не жалкував старий у роботі Тимофія, а Дмитрові дозволяв спати до самого сходу сонця (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 269); Боєприпаси.. були розділені порівну між усіма мінометними підрозділами полку. Хома не жалкував. Хай усі користуються. Аби з толком (Олесь Гончар, III, 1959, 362)., ♦ Не жалкувати [своїх] ніг — те саме, що Не жаліти [своїх] ніг (див. жаліти). Попереду в'ється дорога, якою судилося йти, не жалкуючи ніг (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 51). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 505.
Ілюстрації
|
|
|
|
