Відмінності між версіями «Пікинер»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
{| style="width:15%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:left" | {| style="width:15%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:left" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Eneiida.jpg|x200px|thumb| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Eneiida.jpg|x200px|thumb|centre|Козаки зі списами - українські степові пікінери!]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Pikiner_UK.jpg|x200px|thumb|left]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Pikiner_UK.jpg|x200px|thumb|left]] | ||
|} | |} | ||
Версія за 22:34, 27 грудня 2020
Пікине́р, пікинір, -ра, м. Пикинеръ. КС. 1899. ХП. 301. А в пікинери вербували, та теж охочих. Шевч. 591. Ой як би нам славних запорожців в пікинери забрати. Грин. III. 601.
Зміст
Сучасні словники
ПІКІНЕ́Р, а, чол. Поселенець, звичайно військовий, що за наказом царського уряду жив на Україні і брав участь в обороні Новоросійської губернії від нападу кримських татар і турків. Заворушення вилилися в 1769 р. у велике повстання пікінерів на Півдні — в Новоросійській губернії (Історія УРСР, I, 1953, 350); Пікінери, що їх ставили на варту, співчували турбаївцям, часто тікали з своїх постів (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 195). [Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 532.]
Ілюстрації
 |
 |
