Відмінності між версіями «Львів»

Версія за 21:25, 30 листопада 2014

Львів, -вова, м. Львовъ, Лембергъ (городъ въ Галиціи). Львів не всякому здорів. Ном. № 718.

Львів-це...

Львів — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та Західної України. За чисельністю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2014 року у Львові проживали 729 038 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням майже 1,5 млн. осіб. Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торгівельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом.

Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті знаходиться найбільша кількість пам'яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості.

Сучвсний словник

Вільний тлумачний словник Новітній онлайновий словник української мови (2013)

Льві́в, -о́ва, чол. Найбільше місто західної частини України. Розташоване неподалік польського кордону. Адміністративний центр Львівської області. Він [князь Данило] укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів, названий так на честь його сина Лева (Орест Субтельний, Україна: історія, 1992).

Публічний електроний словник української мови

Льві́в, вова, м. Львовъ, Лембергъ (городъ въ Галиціи). Львів не всякому здорів. Ном. № 718.

Назва

Назва «Львів» дана місту на честь князя Лева Даниловича, сина засновника Львова Данила Галицького. Протягом своєї історії Львів жодного разу не змінював назви. Назва міста різними мовами звучить так: польською мовою — Lwów (Львув), англійською — Lviv (Львів), російською — Львов (Львов), німецькою — Lemberg (Лемберґ; зараз — також Lwiw), їдиш — לעמבערג, латинською — Leopolis (Леополіс), вірменською — Լվով (Лвов), кримсько-татарською — İlbav (Ільбав).

Щодо Львова традиційними є багато епітетів. Розповсюдженою є назва «Місто Лева». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «місто левів», «місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «столиця Галичини», «маленький Париж», «маленький Відень», «український П'ємонт», «Бандерштадт», «культурна столиця України» та інші.

Символіка

Офіційно затвердженими символами Львова є герб, великий герб, хоругва Львівської міської ради та логотип. Статут Львова символами міста визначає також назви чи зображення архітектурних та історичних пам'яток.

В основу герба Львова покладена печатка галицько-волинських князів — кам'яні ворота з трьома баштами, крізь які крокує золотий лев. Великий герб Львова — це щит з гербом міста, увінчаний срібною міською короною з трьома вежками, який тримають лев і давньоруський воїн. Прапором Львова є синє квадратне полотнище з зображенням міського герба, обрамлене лиштвою, що складається із жовтих та синіх рівнобедрених трикутників по краях. Логотипом Львова є зображення п'яти різнобарвних веж (зліва — направо): дзвіниці Вірменського собору, вежі Корнякта, міської ратуші, вежі Латинської катедри, дзвіниці монастиря Бернардинів та слоган «Львів відкритий для світу» під ними.

Де-факто девізом Львова сьогодні є гасло «Львів відкритий для світу», адже воно зображене на логотипі міста. До 1939 року офіційним девізом був латинський вислів «Semper fidelis» (Завжди вірний), проте після Другої світової війни він не знайшов офіційного затвердження.

З 17 століття патроном Львова вважався святий Ян з Дуклі. Сьогодні покровителем міста є святий Юрій Змієборець. До дня його пам'яті, у першу неділю травня, відзначається День міста. Серед шанованих львів'янами міських свят також День прапора (3 квітня; на згадку про 3 квітня 1990 року, коли за 16 місяців до проголошення незалежності України на львівській ратуші було піднято синьо-жовтий прапор) та День Листопадового чину (1 листопада; в пам'ять про Листопадовий переворот, коли у ніч на 1 листопада 1918 року у Львові було встановлено Західноукраїнську народну республіку). 27 липня у Львові день жалоби за жертвами Скнилівської авіакатастрофи.

Львів є кавалером ордену «За військову доброчесність», найвищої військової нагороди Польщі, та Ордену Леніна, найвищої нагороди Радянського Союзу.

Історія

Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у 5 столітті. Наприкінці 10 століття ці землі увійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.

В середині 13 століття король Данило Романович, поряд з іншими містами, заснував Львів як уділ для свого сина Лева. Перша письмова згадка про нього міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.

У 1272 році король Лев Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала, з перервами, від 1303 до 1401 року.

Після смерті галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Тройденовича у 1340 році волинські бояри проголосили правителем Дмитра-Любарта Гедиміновича. Того ж року король Польщі Казимир III Великий напав на Львівську і Перемишльську землі; між ним і Любартом почалася «Війна за Галицько-Волинську спадщину». В цих умовах місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька взяли владу в свої руки, спочатку визнаючи зверхність Королівства Польського, а з 1341 року — сюзеренітет Дмитра-Любарта Гедиміновича.

У 1349 році, після смерті Дмитра Дедька, Казимир вдруге захоплює Львів і приєднує Галичину до Польщі на автономних правах. Поруч з руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали з Ринком посередині. Більшість його населення становили німці; українці-русини жили передовсім в передмістях; існували самоврядні вірменська і єврейська громади. У 1356 році король Казимир Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.

У 1370 році, за договором між Казимиром і угорським королем Людовіком I Великим, Галичина перейшла під владу Королівства Угорського. 1387 року донька Людовіка польська королева Ядвіґа Анжуйська повернула ці землі до Польщі.

У 1379 році Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов'язані протягом двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим і торгівельним центром.

У 1434 році автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові. Через посилення експансії Османської імперії в Європу обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло біднішання міста. Падіння Константинополя сприяло появі в місті багатьох греків. Великим ударом стала пожежа 1527 року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які використали ренесансний стиль. Торгівельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов'язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та пушина, зокрема, соболі.

У другій половині 16 століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України. У 1661 році львівська Колегію єзуїтів отримала статус університету.

Проте, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. У 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козаки Максима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, вперше за всю його історію. У 1704 році шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також вперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду. У 1772 році, внаслідок Третього поділу Речі Посполитої, Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галіції і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міську господарку, у 1777–1820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування у місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас і гасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший у Європі залізобетонний міст.

Під час революції «Весни народів» у Європі в 1848 році повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Врешті Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галіції і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони в Австро-Угорщині були демократичнішими, ніж у Росії чи Пруссії, в складі яких перебували решта польських та українських земель.

Під час Першої світової війни у 1914–1915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центр Галицько-Буковинського генерал-губернаторства.

10 лютого 1918 р. в місті пройшла велика українська маніфестація на площі Ринок на честь честь заключення Берестейського мирного договору з УНР; з балкону «Просвіти» учасників привітав Кость Левицький, лунало «Вже воскресла Україна…». 12 лютого 1918 р. в залі «Української бесіди» відбулось зібрання української громадськості, де обговорили ставлення українців Львова до миру з УНР, схвалили: заключення миру між УНР та сусідами; повернення Холмщини, Підляшшя до Української держави; текст телеграми УЦР, Українській Раді Народних Міністрів, Українській Мировій Делєгації. Радість українців Львова занепокоїла шовіністів-поляків (професорів, доцентів університету та інших), 14 лютого було підступно побито дружину четаря УСС Стефанію Новаковську.3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 60 000 осіб.

У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбулось взяття українцями влади — (Листопадовий чин), в результаті чого 13 листопада 1918 року була офіційно проголошена Західноукраїнська Народна Республіка зі столицею у Львові.

Переважання в місті польського населення та бажання поляків-шовіністів відновити кордони Речі Посполитої спричинило українсько-польську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.

Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін). У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з'явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення становили поляки (понад 50 %); частка євреїв становила близько 30 %, українців — близько 15 % населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення. і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-их років. У 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі Генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Вбивство польських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. У 1942 українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Влітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.

Внаслідок війни Львів протягом 1946 року покинуло більшість поляків, що населяли місто. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого українського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі на околиці Львова у Білогорщі.

Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-х і особливо у 1960-х роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, такі як Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80 % мешканців) і центром національно-визвольного руху. закінчилася проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Тепер Львів залишається великим регіональним центром. Хоча місто поступово втрачає значення промислового центра, тут залишився великий освітній потенціал, розвивається сфера послуг, зокрема, туризм. У 2012 році Львів був одним із приймаючих міст Чемпіонату Європи з футболу, в майбутньому місто планує подавати свою кандидатуру на проведення Зимових Олімпійських ігор.

Архітектура

В архітектурі Львова, яка не сильно постраждала під час війн 20 століття, відображено багато європейських стилів та напрямків, які відповідають різним історичним епохам. Після пожеж 1527 і 1556 року практично не залишилося слідів готичного Львова, проте добре представлено такі епохи: ренесанс, бароко, класицизм. Характерним для Львова став стиль сецесії, трапляються споруди в стилях ар-деко і берлінський модерн.

У місті встановлено більше півсотні пам'ятників: військових обелісків та меморіалів, монументів національним героям і визначним подіям, видатним жителям міста та регіону.

У Львові знаходиться найбільше пам'яток архітектури серед всіх українських міст. Переважна їх більшість сконцентрована в історичному центрі, який занесено у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед найвизначніших архітектурних пам'яток міста Ратуша, ансамбль площі Ринок, Чорна кам'яниця, Палац Корнякта, колишній домініканський костел, комплекс Успенської церкви, Королівський арсенал, Порохова вежа, Міський арсенал, монастир Бернардинів, Латинська катедра, Собор святого Юра, Костел святої Ельжбети, Залізничний вокзал, Університет Франка, Оперний театр, Театр Марії Заньковецької, Преображенська церква, Вірменська церква, Монастир святого Онуфрія, Церква Святої Параскеви П'ятниці та інші.

На південь та на схід від Старого міста йдуть елітні райони, забудовані, передовсім, наприкінці 19 — на початку 20 століття. Навколо них — радянська забудова: промислові зони та спальні райони. На долю типового масового жита припадає 40 % житлових площ міста. Ще близько 20 % житла — приватна малоповерхова забудова, переважно зосереджена на околицях, в районах, де раніше знаходилися приміські села. У Львові спостерігається найвища щільність міської забудови серед всіх обласних центрів і великих міст країни.

З 1990-х років значно знизилися темпи будівництва. Так, у 1990 році було здано 369 тисяч квадратних метрів житла, в 1995 році — 90 тисяч квадратних метрів, а в 2000-ому — 96 тисяч квадратних метрів житлової площі. Починаючи з 2003 року темпи будівництва поступово нарощуються. У 2005 році було здано 158,7 тисяч кв. метрів житлової площі, у 2009 році - 187,2 тисяч кв.метрів, а в 2012 році - 242,5 тисяч кв.метрів житла.

Львів

Львів

Львів

Львів

Львів

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=Wm0dxmqf02M

https://www.youtube.com/watch?v=tLeZK_cCUH0

https://www.youtube.com/watch?v=ghsIbd4bo4I

https://www.youtube.com/watch?v=qxRpc6Z0zcI