Відмінності між версіями «Шляхтюга»
Рядок 25: | Рядок 25: | ||
[https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%82%D0%B8%D1%87_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F) Шляхтич] | [https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%82%D0%B8%D1%87_(%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F) Шляхтич] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія: Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2019 року]] |
Поточна версія на 17:34, 14 жовтня 2019
Зміст
Словник Грінченка
Шляхтю́га, -ги, м. Ув. отъ шляхтич. Подумають, що який шляхтюга. Св. Л. 188.
Сучасні словники
Словник української мови
ШЛЯ́ХТИЧ, а, чол. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).