Відмінності між версіями «Кипіти»

Поточна версія на 17:49, 25 жовтня 2017

Кипіти, -плю́, -пиш, гл. 1) Кипѣть. В печі палає полум’я... кипить вечеря. Левиц. I. 5. У тих казанках киплять грішники. Стор. Як у казані кипіти. Сильно волноваться, шумѣть; сильно ссориться. На ярмарку як у казані кипить, такого народу. Харьк. Під’їхав Іванець із своїми запорожцями, і пійшло усе як у казані кипіти. К. ЧР. 312. У їх у хаті щодня як у казані кипить: невістки не помиряться, а за їми й чоловіки така сварка. 2) Волноваться. Як кипів ти в молодому вікові і як тугував на старости. Кв. Голова горить і серденько кипить, і тіло болить. Вовч. III. 15. Кипи, кипи, моє серденько, на ножі. Нп.

КИПІТИ, плю, пиш; мн. киплять; недок.

• 1. Клекотіти, вирувати, пінитися під час нагрівання, випускаючи гарячу пару (про рідину). В чорнім котлі кипить вода, дим збивається вгору, під дах, і вилітає крізь гонти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 329); [Гаврило:] Ви ж підете спочатку в пекло і будете.. дивитись, щоб кипіла добре смола і сірка в казанах (Олександр Корнійчук, I, 1955, 216);

// безос. В кухні кипить і горить, печеться й смажиться (Юрій Яновський, IV, 1959, 134); // Нагрівшись до 100° C, випускати пару (про посудину з рідиною). В передпокої.. на електричній плитці кипить закрита каструлька (Іван Кочерга, II, 1956, 452); Хтось побіг у суміжну юрту, де кипів самовар, і не піалу чаю, а весь самовар притяг до хворого (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 19); // Доходити до точки перетворення на пару; закипати. Вода кипить при 100° Цельсія; // Варитися. Риба кипіла в казані, а кругом казана на дзигликах сиділи рибалки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 229); // Топитися (про метал). Багато разів бачив Семен Крутояр, як кипить сталь, і завжди складалося враження, ніби кипить вона по-новому (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 231); Кипів метал, розтоплений до краю, Летіли іскри (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 64); * У порівняннях. Усе крутилося, немов у казані кипіло (Яків Качура, II, 1958, 16). ♦ Кипіти в ключ (ключем) — бурхливо кипіти, шумувати. Мудрий борщ кипів уже в ключ; сичав, стікаючи на черінь (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 414); Як (мов, наче і т. ін.) в окропі (у казані) кипить (кипіло) — про дуже жваву, енергійну роботу, діяльність. День у день тобі як в окропі кипить. Полагодив хату, давай погріб обчищати та оброблювати (Панас Мирний, I, 1949, 324).

• 2. перен. Бурхливо вирувати, бурхати, клекотіти (про холодні, не підігріті рідини). Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді, як живі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351); Навколо плоту кипіла білим шумовинням вода (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 176); * Образно. В Ташані вода як синькою розведена, і сині хмари киплять у ній, миються гнівною хвилею, яку безупинно гонить свіжий вітер-весняк (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 126);

// Шумувати (про вино, пиво та ін. напої). Вино з його іскрами било, Блищами мріло, струмочком кипіло (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 205); // Про посуд, у якому шумує напій. Кипить келих вина. ♦ Кипить (кипіла) кров див. кров; Кипить (кипіла) кров на ранах — кров запікається на ранах. О, не даремно тут лунав до бою клич, Кипіла кров на ранах! (Максим Рильський, I, 1946, 193); Киплять (кипіли) сльози в (на) чиїх очах — хтось готовий заплакати, близький до плачу. — Геть! Геть! Геть! — закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 294).

• 3. ким, чим, перен. Бути наповненим або вкритим ким-, чим-небудь, що швидко рухається, ворушиться. Кипіло плесо рибою (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 256); Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 276);

// безос. Навколо аж кипіло від людей (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 79).

• 4. перен. Бурхливо, палко виявлятися (про почуття, переживання). У місті було тихо. Лише на базарах кипіли оголені пристрасті (Іван Микитенко, II, 1957, 320); В ньому кипіла радість, і він беззвучно сміявся (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 50); Заруба мить затримався з відповіддю. Гостре почуття образи кипіло в ньому (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 476);

// Бурхливо, палко відчувати, переживати що-небудь. Хоч всі в родині кипіли злістю і завзяттям.., але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 310); Обидва ще кипіли ненавистю, обидва були ще напівсвідомі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 300); Любочка, хоч і сиділа нерухомо, вся кипіла від збудження і хвилювання (Вадим Собко, Справа.., 1959, 223). ♦ Кипить (кипіло) серце; Кипить (кипіла) душа: а) про стан великого збудження, хвилювання тощо. Йосип мовчав, доки кипіло його серце, доки було мочі мовчати (Панас Мирний, IV, 1955, 37); Петру зривається з місця, йде по шляху. Душа його кипить. Потім він потроху заспокоюється (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 197); б) (на кого — що) обурюватися на когось, із чогось. Наталка мовчить. Почуваю, що душа її аж до самого дна кипить на мене та на мою професію (Юрій Яновський, I, 1954, 21).

• 5. перен. Відбуватися, здійснюватися дуже швидко, енергійно, бурхливо. Скрізь кипіла робота, скрізь ворушились люди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 74); Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (Павло Грабовський, I, 1959, 413); Життя в семінарії кипіло: співи, музика, диспути, вечірки, література (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 43); Між друзів ясночолих Кипить розмова (Микола Зеров, Вибр., 1966, 40);

// Відбуватися, проходити запекло, напружено (про війну, бій, боротьбу). Бій кипів, скрізь валялися трупи (Павло Грабовський, I, 1959, 517); Даль ясна, і в голубому небі спокій, а на землі кипить війна (Володимир Сосюра, II, 1958, 396). ♦ Кипить (кипіло і т. ін.) в чиїх руках що — хтось дуже швидко й вправно щось робить, виконує. У неспокійного діда завжди знайдеться якась робота, усе він знав, усе кипить в його руках (Михайло Стельмах, II, 1962, 261); За що б не взявся [Усман] — робота кипіла в його руках (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 5).

• 6. перен. Бути дуже великим, лютим (про мороз). Ось схопилась хуртовина, Закурилася долина, І кипить мороз у полі На просторі та на волі (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 83); А час линув. Кипіли морози, завивала хуртовина, царював холод (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69);

// Тремтіти, дрижати. Земля кипить під кулями. Наче градом б'є на землю з цієї страшної ревучої хмари (Юрій Яновський, I, 1954, 48). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 150.Коментарі (0)

Ілюстрації