Відмінності між версіями «Кашечка»

Поточна версія на 08:50, 7 жовтня 2018

Кашечка, -ки, ж. Ум. отъ каша.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КА́ША, і, жін. 1. Страва з крупів, пшона, рису тощо, зварена на воді або молоці. Вари воду, вода й буде — а вкинь круп, каша буде (Номис, 1864, № 5244); Незабаром цілий стіл був заставлений усякою стравою: борщем, кашею, печеним поросям (Панас Мирний, II, 1954, 224); Як відомо, сама себе хвалить тільки гречана каша (Остап Вишня, I, 1956, 304). ♦ Дати (всипати і т. ін.) березової каші див. березовий; Заварилася каша — почалася якась складна й клопітна або неприємна справа. — Через отой мундир і вся каша заварилася (Яків Баш, На землі.., 1957, 75); Заварити кашу — затіяти складну й клопітну справу або справу, що загрожує неприємними наслідками. Прокіп заварив таку кашу, з якої, мабуть, не вийти цілим ні йому, ні.. дочці його (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 68); Каші не звариш (не зварите) див. зварити 1; Каші просить (просять), жарт., рідко — те саме, що їсти просить (просять) (див. їсти). Він дав Дикунові свою стару кирею і майже нові чоботи, бо козакове взуття вже давно просило каші (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 92); Мало [ще] каші з'їв (з'їла)див. з'їдати; Не давати (не дати) наплювати собі в кашу — не дозволяти комусь, не допускати нехтувати себе або безкарно шкодити собі. — Ці [Павло та Варвара] не дадуть наплювати собі в кашу. Бравий народ (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 287); Покуштувати (скуштувати) березової каші — бути побитим, дістати прочухана. 2. перев. з означ., перен. Напіврідка маса, що своїм виглядом нагадує цю страву (про багно, сніг тощо). В затінках кріпив мороз, а проти сонця топився воском сніг, перетворювався в кашу, прогрузав мало не до самої землі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 328); Довго м'яв [Олекса] сніг ненадійними черевиками, що аж ніяк не були пристосовані до мокрої снігової каші та густого чорноземного місива (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 288). 3. перен., розм. Безладна суміш чого-небудь. В долині — каша. Вози, худоба і люди збилися в купу, од якої йде пара і пахне потом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 240); [Нагар:] Змішалось усе — люди, зброя — в криваву кашу (Олександр Корнійчук, I, 1955, 25). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 125.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Каша, -ші, ж. 1) Каша. Борщ без каші вдовець. Канев. у. так і дурень каші наварить. Это всякій сдѣлаетъ. не дасть собі в кашу наплювати. Не дастъ собой помыкать. 2) березова каша. Розги. 3) Родъ игры въ мячъ. Чуб. IV. 43. КС. 1887. VI. 461. 4) Пятая фигура при игрѣ въ мячъ, называемой стінка. КС. 1887. VI. 463. Ум. кашка, кашечка. Горщечок кашечки. Грин. III. 657.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ка́ша — 1) (зменшено-пестливі — ка́шка, ка́шечка) страва з крупів,пшона, рису тощо, зварена на воді або молоці; борщ і каша — тради¬ційні страви українців, тому ка¬жуть: «Без каші обід сирота», «На¬ша каша, а ваш борщ», «Каша — то мати наша», «Кому що, а мені каша», «За піччю сиди та їж»; як ритуальна страва виступала атри¬бутом ворожіння та закликання до́лі (див.) (від старовинного обря¬ду годування кашею Долі); кашу як обрядову страву варили в усі важливі календарні та родинні свята; у народному світосприй¬манні виступає символом клопо¬тів, турбот («Ото наварив каші!»; «Поганої каші наварив» — наро¬бив лиха й клопоту; «Хто каші на¬варив, мусить і з’їсти» — хто наро¬бив лиха, мусить розібратися і в наслідках); віщими вважають і де¬які прикмети, — якщо каша вилізе з горщика, то буде біда всій роди-ні; лихо віщує тріснутий горщик з кашею; не велике діло кашу вари¬ти, але це треба робити вміючи, тому коли кажуть: «Так і дурень каші наварить», то мають на увазі, що діло хтось може й зробити, але клопотів потім не обберешся; тому шанували власну добру кашу, аби «не дати собі в кашу наплювати», тобто не дати себе образити, при¬низити. Вари воду, вода й буде — а вкинь крупи, каша буде (М. Номис); фразеологія: завари́лася ка¬́ша — про складну, клопітну, ча¬сом неприємну справу; також про сварку, бійку або цілковите без¬ладдя; ка́ші не зва́риш— не домо¬вишся, не дійдеш згоди з ким-небудь; ка́ші про́сить — про подерте взуття, дірявий одяг (жартівливо); ма́ло ка́ші з’їв — про недосвідчену, не досить обізнану людину; скуш¬тува́ти гарбузо́вої ка́ші — дістати відмову при сватанні, залицянні; на при́пічку ка́шу ї́сти — бути малолітнім, дитиною; 2) народна гра в м’яч; 3) п’ята фігура при грі в м’яч, що називається сті́нкою (див.); 4) бере́зова ка́ша (ка́шка) — різка для покарання; взагалі пока¬рання (зі словами покуштува́ти, пої́сти, скуштува́ти, да́ти, почас¬тува́ти та ін.), фразеологізми: да¬́ти (вси́пати) бере́зової ка́ші — побити кого-небудь; перепа́сти бере¬́зової ка́ші — про побої, зазнані від кого-небудь; скуштувати березової каші (кашки) — бути побитим; час¬тува́ти бере́зовою ка́шею — бити кого-небудь. Як буде добре вчи¬тись, то я їй і намисто, і серги, і перстень привезу, а як же ні, то привезу березової каші (Т. Шевчен¬ко); Хведько не вчивсь і скоштував Березової кашки (П. Гулак-Артемовський); Крикнув — радцям каші Березової дать (П. Грабовський). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 278-279.

Інші джерела

Українські традиції

Каша — одна з найдавніших і найпоширеніших слов'янських страв. На Україні кашу виготовляли з пшона, гречки, ячменю, пшениці, вівса, кукурудзи, пізніше рису. Товчені зерна відокремлювали від луски, одержуючи чисту крупу за допомогою шеретування у круподерках або товчення у ступах. При цьому крупа могла лишатися цілою або перетворювалася на дрібну січку. Крупи готували до варіння по-різному: ячмінь, пшоно, кукурудзу, пшеницю мили, гречку і овес підсмажували до золотавого кольору. За консистенцією каші були круті й рідкі. Для крутих каш крупів і води брали приблизно у такій пропорції: гречки — 1:2; пшона — 1:2,5; пшениці — 1:3 тощо. Перед тим, як саджати у піч, кашу солили. Старовинний спосіб приготування смачної розсипчастої гречаної каші передписував смажити крупи у невеликій кількості смальцю, а опісля варити, як звичайно. Каша пріла у печі досить довго. Це була повсякденна обідня страва, друга після борщу. Готували кашу й на сніданок, і на вечерю. Круту кашу засмачували смальцем, олією, маслом, молоком, запивали кисляком. Пшоняну або кукурудзяну кашу, запечену з молоком, цукром та яйцями, готували на родинні урочистості. Рідку кашу(розмазню) варили для дітей, хворих або у ті весняні дні, коли кінчалися запаси продуктів. Для підвищення калорійності її готували на молоці, сироватці, маслянці. З цих же крупів готували й зовсім рідкі страви —круп'яні юшки.

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Бабина каша — страва на яйцях і маслі, яку за звичаєм готувала баба-повитуха і приносила на хрестини у горщику. Всі присутні торгувалися за право розбити горщик. Найвищу ціну звичайно давав хрещений батько дитини. Йому й діставався горщик з кашею, який він, піднявши високо над столом, розбивав об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі. Іноді горщик розбивали качалкою для тіста, тоді каша лягала на стіл горбочком. Зрізавши верхню засмажену шкуринку і поставивши на неї чарку горілки або варенухи, кум подавав усе це породіллі з побажанням здоров'я їй та дитині. Кожен із гостей на хрестинах брав собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це мало забезпечити молодому подружжю продовження роду. Роздача каші супроводжувалася приказкою: Роди, Боже, жито-пшеницю, а в запічку — дітей копицю. Звичай Бабина каша побутував у північних районах України: на Поліссі, Волині, півночі Слобожанщини. У сучасній родильній обрядовості цих районів він подекуди зберігся, проте у трансформованому вигляді: готує кашу не баба, а господиня дому або старша жінка з родини; кашу купують, а не розбивають, тощо.