Відмінності між версіями «Дім удови, що плаче у Києві»

Версія за 20:14, 14 листопада 2018

Опис

На початку 20 століття Київ, який потопав у зелені, вражав своєю красою, а вулиця Лютеранська (перша назва - Графська), наймальовничіша, розташована серед виноградників й шовковичних дерев, давала відчуття самоти, тут любила прогулюватися київська еліта. У 1905 році полтавський купець 2-ї гільдії Сергій Аршавський на цій вулиці купив одноповерховий дерев'яний будинок у підпоручика Льва Гербаневського та замовив проект нового будинку київському міському архітекторові Едуарду Петровичу Брадтману. У 1907 році двоповерховий будинок було зведено у стилі раннього модерну, він став одним із архітектурних шедеврів Києва. Після закінчення будівництва Аршавський весь другий поверх здав в оренду, щоб розрахуватися з боргами, а сам із дружиною та чотирма дітьми мешкав на першому поверсі будинку до 1913 року, в серпні якого він його продав купцю 1-ї гільдії Тев'є Мойсейовичу Апштейну. Головною загадкою цього будинку є великий кам'яний барельєф, встановлений на фронтоні парадного фасаду, із зображенням сумного жіночого обличчя, з вінком із кленового листя на голові, з якого у дощову погоду по щоках красуні котяться сльози. Кияни любили давати прізвиська будинкам, от й назвали його "Будинок удови, що плаче". Чому "плаче"? Чому "удова"? Історики та кияни до наших днів не можуть відповісти на це питання.

Існує багато версій, чому його так назвали. Одна з них, каже, що на даху будинку встановлено резервуар, який під час дощу заповнюється водою й по жолобах, що їх підбито до очей красуні, вона струмками з очей потрапляє на щоки, отже створюється враження, що красуня плаче. Інша версія, що в будинку ховалася закохана пара, капітан із герцогинею, але трапилася трагедія, у морі загинув коханий із дітьми герцогині та її невтішне обличчя, залите сльозами, увічнено на барельєфі. Ще існує версія, що після смерті Апштейна, його дружина проживала в будинку протягом 5-ти років, казали, що вона дуже сумувала й оплакувала чоловіка. З покоління в покоління переказують, що у дворі "Дому удови, що плаче," стояв вагон, у якому Аршавський залишав ночувати гостей, які допізна загулялися, в ньому видавали постільну білизну й подавали чай, навіть іноді розгойдували, імітуючи рух поїзда.

Один із найкрасивіших приватних особняків Києва "Будинок удови, що плаче," було націоналізовано в 1918 році, в ньому працювали різні організації: Федерація іноземних груп при ЦК РКП (б), що готувала Світову Революцію, особливий відділ 12 армії, профспілка Південно-Західної залізниці. У 1939 році в будинку розташувався штаб Київського військового округу. Після Великої Вітчизняної війни в ньому знаходяться урядові структури, довгий час будинок займав ЦК Компартії України. З 1992 року в будинку працювала адміністрація двох президентів України Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми.

Офіційною резиденцією президента України особняк став у 1994 році. Він має два парадних входи, головний фасад знаходиться на Лютеранській д. 23, інший на Банковій д.17. Обидва фасади декоровано блоками штучного каменю, обробленого під руст, лабрадоритом, сірим гранітом, прикрасами із цегли складної кладки, оливковою керамічною плиткою. На головному фасаді, над правим французьким балконом знаходиться монограма "СА" (Сергій Аршавський). Праворуч від головного входу - ковані ворота, з оригінальним геометричним малюнком, а ліворуч - парапет із ажурною огорожею. Дуже затишний невеликий дворик, із великою кількістю листяних дерев, ялин, зі зручними лавками й чарівний ставок, обрамлений гранітом, із маленьким фонтаном й глиняним лебедем, роблять приємним відпочинок у цьому зеленому оазисі.

Сам особняк, інтер'єр якого під час реконструкції було оновлено, став готелем для гостей, які прибули з візитами на запрошення президента України. Тут відпочивають делегації з різних країн, президенти з сім'ями, екс держсекретар Мадлен Олбрайт, глово держдепартаменту США Кондоліза Райс, Глава МЗС РФ Сергій Лавров. У готелі є робочий кабінет для гостей, камінний зал, більярдні. У залі державних заходів зберігаються булава з інкрустацією із зелених й бардових каменів, печатка президента, а також його штандарт. У цьому залі проходив історичний самміт Україна-ЄС, було підписано Універсал національної єдності.

Змінився інтер'єр телестудії, де записуються поздоровлення президента, офіційні інтерв'ю, прямі лінії. Студію прикрашає мозаїка, стилізована під часи Київської Русі, антикварні стіл й годинник. На четвертому поверсі знаходиться приймальня та кабінет президента України. На другому поверсі секретаріату стоїть бронзовий бюст Грушевського, на стінах коридорів висять картини відомих українських художників, написані олією.

Вид ресурсу

Фото/2000‎

Автор(и)

Лев Берганевський

Етнографія

Краєзнавчі об’єкти

Дім удови, що плаче‎

Установи, заклади, організації та підприємства (про них)

Персоналії

Хронологічні рубрики

Історія Києва в Незалежній Україні (з 1991 р.)‎‎

Систематичні рубрики

Туристичні місця‎

Відомості про ресурс

Підготував(ла)

Щиглинська Мирослава Михайлівна