Відмінності між версіями «Охиба»

Версія за 02:20, 11 листопада 2018

Охи́ба, -би, ж. Погрѣшность, ошибка.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОХИ́БА, и, жін.

1. Недогляд, помилка і т. ін. в чому-небудь; недолік. Суд признав свою хибу, попросив пробачення, а старому цареві виніс смертну кару (Три золоті слова, 1968, 163); Багато хиб, доробку надто мало Я залишаю по своїм житті, І тільки тим не вартий я докору, Що сам себе засуджую суворо (Максим Рильський, II, 1960, 275).

2. Негативна риса, ознака і т. ін. кого-, чого-небудь. Він мав одну хибу, що не вмів удержати язик за зубами: що чув, то розповідав кождому, кого здибав (Лесь Мартович, Тв., 1954, 193); Його [прокурора] резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге (Іван Франко, VI, 1951, 277); Товщина твору є сумнівна цінність, швидше — хиба (Степан Васильченко, IV, 1960, 55).

3. діал. Фізична вада, дефект. Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений (Василь Стефаник, I, 1949, 62); Заявляла [мати] всім з радістю, що почувається вже краще. Дарма що голосу не в силі була добути з грудей. То, думалось їй, в горлі хиба лежала. Піддасться операції й поверне давній свій голос (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 143); // Несправність. В мурі щілина була, що зробилась вона ще іздавна, Ще відтоді, як стіна будувалася в домі уперше. Хиби маленької з давніх-давен ще ніхто не примітив (Микола Зеров, Вибр., 1966, 321).

Ілюстрації

x140px

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання