Відмінності між версіями «Солоно»
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Солоно.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Солоно.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:СОЛО.jpg|x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]] | ||
Поточна версія на 21:19, 17 листопада 2018
Солоно, нар. Солоно. Без соли солоно, без круп густо. Ном. № 10074.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Присл. до солоний 1, 3, 4, 6. — Солоно їдять [селяни], видно, що п'ється, — пожвавівши, пожартував дід (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 40); До смерку не спинялися [чумаки] від рання, Щоб зимувать в степу не довелось. Солона юшка, аж гірка тараня, Ще й піт солоний. Солоно жилось (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 36). ♦ Не солоно сьорбавши див. сьорбати.
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солоного смаку. Сонце стоїть десь над головою. Піт заливає очі, і солоно став на сухих губах (Олесь Гончар, III, 1959, 57).
3. у знач. присудк. сл. Тяжко, скрутно. Ми, ганяючись за достатком, почотом [шаною] та славою, так часом бавимось з людьми, що від наших забавок буває їм дуже солоно!.. (Панас Мирний, IV, 1955, 294). ♦ Солоно приходитися (прийтися) кому — тяжко комусь, хтось зазнає тяжкої праці, труднощів, горя, неприємностей і т. ін. У Галичині років з п'ятсот тому назад.. солоно приходилось руському народові, котрий звали вони [князі та бояри] смердами (Михайло Драгоманов, I, 1970, 325); Вийшли [солдати] од ротного, сміються; дякують Максимові, що, коли б не він, дуже б солоно прийшлося... (Панас Мирний, II, 1954, 123).
Ілюстрації
|
|
|
|
