Відмінності між версіями «Варяг»

Поточна версія на 23:47, 4 листопада 2018

Варяг, -га и варяга, -ги, м. Здоровякъ. У мене син такий варяг. Ном. № 13944.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 тт.

ВАРЯ́ГИ, ів, мн. (одн. варя́г, а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандінавів (норманів), які в IX ст. чинили напади на Східну і Західну Європу, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов’янських князів. Шляхами у греки проходили з боєм варяги (Перв., І, 1958, 214); Є таке місце в "Звенигорі": оповідання про напад варягів на слов’янське селище (Ю. Янов., V, 1959, 133).

ВАРЯ́ЗЬКИЙ, а, е. Прикм. до варя́ги. В Київ прибували з товарами слов’янські, візантійські, варязькі, арабські та інші купці (Визначні місця Укр., 1958, 47).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник.

варя́ги (одн. ч. варя́г) — давньоруська і візантійська назва скандинавів (норманів); військові дружини цих народів чинили в IX ст. напади на Західну Європу і Русь, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у давньоруських князів та при дворі імператора в Константинополі.

Вікіпедія

Варя́ги (давньорус. варяже, варязи; грец. βαραγγοι) — в руських літописах назва скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX—XI століття[1]. Перша згадка міститься в «Повісті временних літ» під 941 роком, в оповіді про підготовку виправи київського князя Ігоря на Візантію[1]. В ісландській «Сазі про Еймунда» докладно описано процедуру найму варягів до війська великого князя київського Ярослава Мудрого[1]. Наприкінці Х — початку ХІ століття варяги вступають у Візантії до імператорської гвардії[ru] (перша згадка — 1034)[1]. Візантійські автори розрізняють «палацових варангів» (гвардійців) і «зовнішніх варангів» (звичайних солдатів-найманців). Ймовірно, разом з воїнами-вярягами, що вертались на батьківщину, найменування «варанги» потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi для позначення скандинавів, що побували у Візантії[1].

Згадка про варягів у візантійських джерелах — у хроніці другої половини 11-го століття (1057 р.) «Synopsis Historion» візантійського придворного історика Іоанна Скілітця (лат. - Ioannes Skylitzes; грец. - Ιωάννης Σκυλίτζης) .

Уперше у староруських джерелах згадуються у вміщеній у «Повісті минулих літ» легенді про «закликання варягів». «Повість» називає варягами представників різних народів, а Балтійське море — «Варязьким морем»: « ...идоша [из контекста следует: представители чюди, словен, мери, веси, кривичей] за море к варягом к руси. Сице бо ся звахутьи варязи русь, яко се друзии зъвутся свие друзии же урмане, анъгляне, друзии гъте, тако и си... » Михайло Ломоносов в своїй праці «Краткой россійской лєтописецъ» писав - « ...Славяне и Чудь по нашим, Сарматы и Скифы по внєшнимъ писателям, были древніе обитатели въ Россіи. Единородство Славянъ с Сарматами, Чуди со Скифами для многих ясных доказательствъ неоспоримо. Народъ Славенской, усилясь, притєснилъ Чудь къ сторонамъ восточнымъ и сєвернымъ, и часть оныя присовокупилъ въ свое соединеніе. Потомъ Варяги жившіе по берегамъ балтійскаго моря, которые именовались Россы, Готы, Норманы, Свія, Ингряне, имєя со Славянами частыя войны, купечества, и путешествуя въ Грецію чрезъ здєшнія земли, на многихъ мєстахъ поселились... » У російській самодержавній, потім радянській і, нарешті, сучасній російській історіографії варягів розцінюють, як вікінгів-скандинавів, яких запросили княжити на Русь в 862 р. (норманська теорія). Цей міф остаточно викристалізувався в епоху Катерини ІІ для «поліпшення» родоводу московських царів і до тепер є головним стовпом великоросійського шовінізму. Альтернативою «норманській теорії» є гіпотеза про участь у створенні давньоруської держави кельтів-рутенів (русинів). Починаючи з VI—VII ст. близько 100.000 кельтів (рим. галлів) рухалися на схід через Придунав'є і Причорномор'я до Приазов'я і Подоння, змішуючись із словянским етносом. Інший напрямок міграції йшов у північно-східному напрямку і охоплював балтійський регіон. Нарід рутенів відзначався надзвичайною військовою звитягою і хистом до торгівлі, завдяки чому відомості про них зустрічаються в багатьох писемних пам'ятках того часу. Греки (візантійці) вважали їх найкровожернішими варварами, які вбивають лише заради задоволення, хоч і самі по відношенню до русів демонстрували показну жорстокість. Арабські і хозарські автори писали не тільки про військові походи русів, але й про їх торгові експедиції (славнозвісний шлях з варяг у греки). Поступово у вимові інших народів «рутени» перетворились на «русь», «руси», «роси» і самі перейняли цю назву. Про цю ж «русь», тільки ту, що осіла на балтійському Помор'ї, пише і Нестор в «Повісті минулих літ», уточнюючи, що словени, кривичі, весь і чудь звернулися за допомогою «Кь варягомъ, к руси». Отже «русь» є уточненням, яке робить Нестор, виокремлюючи з загальної маси варягів, варягів-русь, після чого перераховує «друзии» народності, переважно скандинавські, які варягами не є (свеи, урмане, англяне). Але, хто ж тоді варяги? Нестор не згадує в своєму літописі лише про південно-балтійське слов'янство. Саме ця різноманітна етно-політична група, яка захищала інші слов'янські народності від норманів, і є «варяги». Етимологічним підтвердженням цього є те, що корень «вар» суто старослов'янського походження, а слова «варити», «варувати» означали раніше «захищати, боронити». В українській мові і тепер є слова з цим коренем і подібним значенням (варто, варта, вартувати).

За норманською теорією походження східнослов'янської державності, саме присутність варягів на землях східних слов'ян у першу чергу сприяла переходу протодержавних слов'янських утворень на рівень державності. Таким чином, вважається, що варяги або безпосередньо створили у східних слов'ян готові державні утворення, або відігравали активну роль у її створенні.

Їхні опоненти, навпаки, вважають утворення східнослов'янської держави винятково результатом еволюції місцевих суспільних відносин, а вплив варягів на державотворчі процеси розглядається як незначний або взагалі відсутній. Тут потрібно врахувати те, що норманську теорію вигадали іноземці, які з'явились в Російській імперії при Петрі Першому, і підтверджень цих вигадок практично важко знайти. Останні дослідження німецьких археологів виявили, що схід і балтійське узбережжя Німеччини було заселене Полабськими слов'янами і Рюрик походить саме з них. При цьому думка про те що, мало-чисельна група варягів могла здійснити помітний вплив на величезну державу, яка фігурувала в тогочасних документах сусідніх народів під назвами Руський Каганат, Антський союз з позиції сучасних знань виглядає малоймовірною. Наразі обидві теорії продовжують активно конкурувати.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання