Відмінності між версіями «Ірвонути»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | РВОНУТИ і рідше ІРВОНУТИ, ну, неш, док., однокр. | ||
| + | |||
| + | 1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, одним рухом рвучко розділити, розірвати його на частини. Раптом молодий кріпак, що лежав на лаві, мов ужалений, схопився.. і, хитаючись, рвонув на собі сорочку (Яків Баш, На землі.., 1957, 10); | ||
| + | // Вкусити, гризонути. Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 137); | ||
| + | // Різко, гучно пролунати. Гуд, веселий воркіт «Москвича» рвонув і стихнув враз (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 333); І раптом вибухи рвонули, роздерли залпи ночі тьму (Володимир Сосюра, II, 1958, 403). | ||
| + | |||
| + | 2. перех. і без додатка. Рвучко, з силою смикнути, потягти. — Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 182); — Ану, панове, сюди! Визволяй бідних невільників! — відгукнулися веселі мужні голоси, і чиїсь руки міцно рвонули грати (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 119); Федоренко з серцем рвонув за шворку, якою була перев'язана посилка (Яків Качура, Вибр., 1947, 143); Він знову наблизився до Вутаньки і, впіймавши її за руку, з силою рвонув до себе (Олесь Гончар, II, 1959, 254); | ||
| + | // безос. Човен рвонуло вбік, він перевернувся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 122); | ||
| + | // Різким рухом, ривком висмикнути, витягти; вирвати. Заколупне [відьма] нігтем волос та й лічить: «Раз два, три...» — та як відбере дев'ять волосів, та дев'ятий і рвоне зовсім... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 192); Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води. На гачку тріпотів невеликий окунь (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 12); Тамара хотіла вибрати Олечці по її зросту сорочку, але есесівка підбігла і, рвонувши сорочку з рук, наказала брати підряд (Антон Хижняк, і Тамара, 1959, 171); | ||
| + | // Ривком, різким рухом стягнути, скинути, зняти що-небудь з когось, чогось. Ще Тихон і не договорив, а вже Стеха, його жінка, ірвонула ключ від пояса, і кинула йому під ноги (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 128); Мар'я.. рвонула плашок з голови і швиргонула його на лаву (Панас Мирний, III, 1954, 148); Бандит.. рвонув з плеча карабін (Михайло Стельмах, II, 1962, 181). | ||
| + | |||
| + | 3. перех. Різко відокремити, відділити від стебла, гілки квіти, листя і т. ін.; зірвати. Біжучи, любисточку рвонула, унесла в хату (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 80). | ||
| + | |||
| + | 4. перех. і без додатка. Вибухом розірвати на частини, осколки, висадити в повітря; | ||
| + | // безос. Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 198). | ||
| + | |||
| + | 5. перех. і без додатка, перен., фам. Узяти, одержати, захопити (перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе). Це ж треба добре рвонути з гаманця паризьких банкірів.., а не взяти якихся там тридцять срібних... (Василь Еллан, II, 1958, 260). | ||
| + | |||
| + | 6. неперех., розм. Поривчасто, раптово рушити, різко почати рух. Кінь, як опечений, рвонув й попер з двору (Панас Мирний, I, 1954, 292); Варивода сів на заднє сидіння, і машина рвонула з місця (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 358); Хлопчик міцно затиснув у жмені гроші і з місця рвонув так, що тільки курява встала (Петро Колесник, Терен.., 1959, 373); | ||
| + | // безос. Рвонуло тачанку в рись (Андрій Головко, I, 1957, 354); | ||
| + | // Кинутися, помчати куди-небудь. Одна група [розвідників] рвонула до найбільшої землянки і закидала її гранатами (Василь Кучер, Голод, 1961, 282); Німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні... (Остап Вишня, I, 1956, 303); * Образно. Як рвонула вода з річки в канал, як зашуміла! (Олесь Донченко, VI, 1957, 277). | ||
| + | |||
| + | 7. неперех. Рвучко, поривчасто повіяти. Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі (Панас Мирний, III, 1954, 11); Рвонув вітер під небесами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 219). | ||
| + | |||
| + | 8. перех. і неперех., розм. Зробити що-небудь енергійно, поривчасто. Я знову взявся за чемодана. Але в цю мить Антоша рвонув голову з подушки (Іван Микитенко, II, 1957, 59); Жінка рвонула на лице .. покривало, хоч Саїд Алі з повагою відвернувся від неї (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 35); | ||
| + | // Різко промовити що-небудь. — Ставай навколішки, кланяйся народові. — Та як ти смієш?.. — рвонув був барон (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 23). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 22:07, 28 жовтня 2018
Ірвону́ти, -ну́, -не́ш, гл. = Рвонути. Воно ж за чуб як ірвоне. Алв. 61.
Зміст
Сучасні словники
РВОНУТИ і рідше ІРВОНУТИ, ну, неш, док., однокр.
1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь, одним рухом рвучко розділити, розірвати його на частини. Раптом молодий кріпак, що лежав на лаві, мов ужалений, схопився.. і, хитаючись, рвонув на собі сорочку (Яків Баш, На землі.., 1957, 10); // Вкусити, гризонути. Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 137); // Різко, гучно пролунати. Гуд, веселий воркіт «Москвича» рвонув і стихнув враз (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 333); І раптом вибухи рвонули, роздерли залпи ночі тьму (Володимир Сосюра, II, 1958, 403).
2. перех. і без додатка. Рвучко, з силою смикнути, потягти. — Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 182); — Ану, панове, сюди! Визволяй бідних невільників! — відгукнулися веселі мужні голоси, і чиїсь руки міцно рвонули грати (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 119); Федоренко з серцем рвонув за шворку, якою була перев'язана посилка (Яків Качура, Вибр., 1947, 143); Він знову наблизився до Вутаньки і, впіймавши її за руку, з силою рвонув до себе (Олесь Гончар, II, 1959, 254); // безос. Човен рвонуло вбік, він перевернувся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 122); // Різким рухом, ривком висмикнути, витягти; вирвати. Заколупне [відьма] нігтем волос та й лічить: «Раз два, три...» — та як відбере дев'ять волосів, та дев'ятий і рвоне зовсім... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 192); Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води. На гачку тріпотів невеликий окунь (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 12); Тамара хотіла вибрати Олечці по її зросту сорочку, але есесівка підбігла і, рвонувши сорочку з рук, наказала брати підряд (Антон Хижняк, і Тамара, 1959, 171); // Ривком, різким рухом стягнути, скинути, зняти що-небудь з когось, чогось. Ще Тихон і не договорив, а вже Стеха, його жінка, ірвонула ключ від пояса, і кинула йому під ноги (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 128); Мар'я.. рвонула плашок з голови і швиргонула його на лаву (Панас Мирний, III, 1954, 148); Бандит.. рвонув з плеча карабін (Михайло Стельмах, II, 1962, 181).
3. перех. Різко відокремити, відділити від стебла, гілки квіти, листя і т. ін.; зірвати. Біжучи, любисточку рвонула, унесла в хату (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 80).
4. перех. і без додатка. Вибухом розірвати на частини, осколки, висадити в повітря; // безос. Рвонуло за бугром, хитнуло землю, обдало теплом... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 198).
5. перех. і без додатка, перен., фам. Узяти, одержати, захопити (перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе). Це ж треба добре рвонути з гаманця паризьких банкірів.., а не взяти якихся там тридцять срібних... (Василь Еллан, II, 1958, 260).
6. неперех., розм. Поривчасто, раптово рушити, різко почати рух. Кінь, як опечений, рвонув й попер з двору (Панас Мирний, I, 1954, 292); Варивода сів на заднє сидіння, і машина рвонула з місця (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 358); Хлопчик міцно затиснув у жмені гроші і з місця рвонув так, що тільки курява встала (Петро Колесник, Терен.., 1959, 373); // безос. Рвонуло тачанку в рись (Андрій Головко, I, 1957, 354); // Кинутися, помчати куди-небудь. Одна група [розвідників] рвонула до найбільшої землянки і закидала її гранатами (Василь Кучер, Голод, 1961, 282); Німці так рвонули від Ленінграда, що чи наздогнали б їх і баскі коні... (Остап Вишня, I, 1956, 303); * Образно. Як рвонула вода з річки в канал, як зашуміла! (Олесь Донченко, VI, 1957, 277).
7. неперех. Рвучко, поривчасто повіяти. Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі (Панас Мирний, III, 1954, 11); Рвонув вітер під небесами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 219).
8. перех. і неперех., розм. Зробити що-небудь енергійно, поривчасто. Я знову взявся за чемодана. Але в цю мить Антоша рвонув голову з подушки (Іван Микитенко, II, 1957, 59); Жінка рвонула на лице .. покривало, хоч Саїд Алі з повагою відвернувся від неї (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 35); // Різко промовити що-небудь. — Ставай навколішки, кланяйся народові. — Та як ти смієш?.. — рвонув був барон (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 23).
Ілюстрації
|
|
|
|
