Відмінності між версіями «Човно»

Версія за 21:22, 28 жовтня 2018

Човно́, -на́, с. = Човен. Тягне дід човно стежкою, між густими лозами. Левиц. І. 126. Ум. Чове́нце. Аж тут править мальоване човенце, править та й прибило до самого ганку, а з човенця виходить панночка. Федьк. Пов. 48. Бігнуть, пливуть човенцями, поблискують весельцями. АД. І. 246. Чо́вен — мале, зазвичай безпалубне, веслове, вітрильне чи моторне судно, призначене для пересування по річках, озерах та в прибережних морських водах[2][3]. В морській практиці до човнів відносять усі типи маломірних плавзасобів, які можна підняти на необладнаний берег силами екіпажу (команди). Однак найчастіше на флоті під човном розуміється судно довжиною до дев'яти метрів, шириною до трьох метрів та вантажопідйомністю до п'яти тонн[4].

Човни використовуються для рибальства, рятування та перевезення людей і вантажів, а також як спортивні та прогулянкові судна. Термін «човен» історично використовується також в назвах деяких класів кораблів, розміри та призначення яких вже давно не відповідають визначенню човна, наприклад, підводний човен або канонерський човен.

Сучасні словники

Етимологія української назви Слово човен (давньорус. челнъ, челонъ, чьлнъ) походить від прасл. *čьl̥nъ < *kьl̥nъ (пор. рос. челн, пол. czółno, стцерк.-слов. члънъ). Згідно з найбільш поширеною версією, праслов. *čьl̥nъ/*kьl̥nъ виводиться з пра-і.е. *kilmos, яке є похідним від кореня *(s)kel-, *(s)kol- («рубати», «довбати»), перехід *k > *č пояснюють ефектом першої палаталізації. Вважається спорідненим з лит. kelmas («стовбур дерева»), латис. celms (так само), дав.-в.-нім. scalm («корабель»), дав.-ісл. kjoll, scalpr (так само), дав.-англ. helma («руків'я рульового весла»), грец. σκαλμός («кілок для весла»)[5], а також зі слов'янськими «кіл», «колода», «скалка», «колоти» тощо. Тобто буквально човен — це «човен-довбанка»[6]. За іншою версією, *čьl̥nъ/*kьl̥nъ пов'язане з коренем *kel-, який входив до слова *kele-, що означало «підноситися, підніматися над чим-небудь»[7] (звідси ж англ. hill і нім. holm — узвишшя, пагорб).

Староукраїнське лодь походить від давньорус. лодья. Споріднене з біл. і рос. лодка стцерк.-слов. алъдии, лодии, які теж є похідними від прасл. *oldi- («човен») < пра-і.е. *aldh- («видовбана колода») — пор. лит. aldija, eldija («човен»), дав.-ісл. alda («хвиля»), датським дан. olde і дав.-англ. ealdoþ («корито»)[8]. Тлумачення слова у сучасних словниках На думку енциклопедистів Брокгауза і Єфрона еволюція човна у первісних народів відбувалася декількома шляхами[9].

Ідея човна могла виникнути при спостереженні стовбура дерев, що пливе по річці. Первісні люди могли пристосувати дерево для кращого ним користування, загостривши один або обидва його кінці і видовбавши його всередині, тобто, кажучи сучасною мовою, зробивши з нього човник. Такі однодеревки-довбанки були у вжитку в багатьох народів. Про це свідчать знахідки їх залишків на місцях стародавніх пальових будівель у швейцарських озерах і торф'яниках. Такі човни і дотепер можна зустріти на багатьох українських річках і озерах, у багатьох частинах Азії та Африки. Зазвичай це невеликі човники, на 1-3 особи, але інколи вони можуть мати значні розміри. Схожі човни зустрічаються на островах Полінезії, в Африці. Подібними човнами користувалися давні руси, які ходили в них навіть морем на Царград. Видовбування стовбурів для таких човнів здійснювалося як правило шляхом випалювання. До цього типу човнів відносяться так звані каное багатьох тубільних племен Америки, Африки, Південно-Східної Азії і Океанії. Удосконалення човна полягало в набивці на нього з кожного боку 1-2 дощок або планок, причому щілини затикалися мохом, замазувалися смолою тощо — основа човни перетворилася на кіль. Такі човни поширені у малайських народів, а в удосконалених формах зустрічаються всюди. До них можна віднести і човни з пучків папірусу, очерету, що використовувалися стародавніми єгиптянами, китайські джонки тощо.

Особливий вид — човни з кори дерев. Найпростіші їх форми зустрічаються у аборигенів Австралії. Вони вирізають з величезного стовбура довгастий шматок кори і надають йому за допомогою деревних волокон і перекладин форму човника. Подібні човни зустрічаються у жителів Вогняної землі пешересів, а також, місцями, у індіанців Північної Америки. Інший спосіб утримання човна на воді, яким користувалися індіанці, — використання надутих шкіряних мішків.На морському узбережжі, де сильний прибій, зокрема біля берегів Перу, також вживані плоти на шкіряних мішках. Ними користувалися стародавні ассирійці і єгиптяни для сплаву товарів вниз по Тигру і Нілу. Інколи основу мішків складають вербові кошики: за словами Юлія Цезаря, такими мішками користувалися давні брити. Вдосконаленим видом такого способу пересування є алеутські байдарки і ескімоські каяки, що складаються з дерев'яної основи, обтягнутою шкірою, в якій залишається тільки невеликий круглий отвір, щоб сісти людині. Такі човни дуже легкі, швидкохідні, але нестійкі. Особливі типи представляють складні човни і плоти, складені з декількох з'єднаних разом стовбурів, наприклад новогвінейські катамарани, подвійні каное та човни з балансиром проа. Останні поширені в Полінезії і Меланезії. Іноді балансири пристосовуються з обох боків від човна, іноді замість балансира використовується інший човен (подвійне каное).

Більшість човнів — весельні. Весло походить від жердини, палиці, списа. Багато форм весел, що вживаються в Полінезії, Меланезії та ін., за своєю вузькою, загостреною або короткою, розширеною формою майже не відрізняються від деяких форм списів і палиць.

Кермо — пристрій, що виник вже пізніше з весла. Найпростішим вітрилом був шматок якої-небудь тканини або рогожі, якій пізніше стали надавати правильнішу, трикутну або чотирикутну форму і поміщати на палиці з поперечиною — прототипи щогли і реї). Історичні типи українських човнів Традиція використання довбаних човнів існувала на території України протягом тисячоліть.

Зображення стародавніх вітрильних човнів були знайдені серед петрогліфів Кам'яної Могили. Переважна більшість зображених суден має одну щоглу й одне пряме вітрило (зображення з печери Кози, печери Риби та ін.). Ці знахідки відносять до ямної культури, яка існувала протягом останньої чверті IV і до початку II тисячоліття до н. е.[10]

Найдавніший човен було знайдено у відшаруваннях річки Оскіл. Він належить до епохи неоліту і свідчить про те, що неолітичні рибалки вже користувалися такими засобами пересування водою. Конструкція цього човна була дуже простою. За допомогою вогню та кремінних знарядь дубову колоду спочатку випалювали, а потім додатково обробляли теслами чи скребачками. Довжина оскольського човна дорівнювала 10 метрам. Корма і бак не відрізнялися одне від одного і мали однакову форму. Для розпирання бортів і, можливо, для сидіння між ними були залишені перегородки, які розділяли корпус човна на три відсіки[11]. У Запорізькому музеї історії запорозького козацтва зберігається човен, який був піднятий з дна Дніпра біля Хортиці, який вражаюче подібний за конструкцією до оскольського човна, проте датується знахідка добою Давньої Русі (ХІ століття). Інший аналогічний коритоподібний човен знайдений на дні русла Старого Дніпра. Він був зроблений з цілого стовбура дерева діаметром близько метра. Довжина човна становила 5,2 м, ширина — 0,6 м, висота бортів — 0,5 м, товщина — 1-3 см[11 Славилися своєю вправністю в морських походах Азовським та Чорним морями і українські козаки. На Запорозькій Січі суднобудування досягло високого рівня й досконалості. Морська боєздатність запорозьких човнів давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра. Дослідники XIX та ХХ століть, які писали про запорозьку давнину, називали їх судна чайками. Насправді до це була ціла низка типів різних за розміром і призначенням човнів:

Байдак (липа) — річкове плоскодонне однощоглове дерев'яне судно довжиною 15—20 м, шириною 3—4 м, висотою близько 5 м та осадкою 1—1,5 м, зі звуженими кінцями і стерном. Байдаки ходили на веслах або під вітрилом. Назва «байдак» традиційно вважається запозиченою з якоїсь східної мови. Слово існувало вже у давньоруській мові, у формах байдакъ, бодакъ із семантикою «річкове судно». Зазвичай використовувалися для перевезення вантажів по Дніпру, Дону, Сіверському Дінцю, але використовувалися вони і як легкі військові судна для виходу в море. Дослідники вважають, що «липами» і «байдаками» називали однорідні типи суден. Лексема «липа» виникла внаслідок перенесення назви матеріалу, з якого виготовлялися човни: історик Загоскін на початку XX століття розповідав, що обтесана, видовбана або випалена липова колода — остов човна мала назву «липа», «ботник» або «труба»[12]. А Боплан свідчив про те, що в основу запорозького судна «береться човен із верби чи липового дерева»[13]. Назва судна «липа» зафіксована і в козацьких літописах та літературі. Байдак (липа) — річкове плоскодонне однощоглове дерев'яне судно довжиною 15—20 м, шириною 3—4 м, висотою близько 5 м та осадкою 1—1,5 м, зі звуженими кінцями і стерном. Байдаки ходили на веслах або під вітрилом. Назва «байдак» традиційно вважається запозиченою з якоїсь східної мови. Слово існувало вже у давньоруській мові, у формах байдакъ, бодакъ із семантикою «річкове судно». Зазвичай використовувалися для перевезення вантажів по Дніпру, Дону, Сіверському Дінцю, але використовувалися вони і як легкі військові судна для виходу в море. Дослідники вважають, що «липами» і «байдаками» називали однорідні типи суден. Лексема «липа» виникла внаслідок перенесення назви матеріалу, з якого виготовлялися човни: історик Загоскін на початку XX століття розповідав, що обтесана, видовбана або випалена липова колода — остов човна мала назву «липа», «ботник» або «труба»[12]. А Боплан свідчив про те, що в основу запорозького судна «береться човен із верби чи липового дерева»[13]. Назва судна «липа» зафіксована і в козацьких літописах та літературі.Будара (від рос. діал. будара «(видовбаний) човен, барка») — дубовий човен-однодеревка без кіля на два-чотири весла з гострими носом і кормою. Дуб (дубас, думбас) — велике бойове або вантажне вітрильне судно прибережного плавання. Дуби мали до трьох щогл з вітрилами. Назва «дуб» співвідноситься з дендрономеном дуб (дубъ — «дерево; дуб») праслов′янського походження. За розповіддю Дмитра Яворницького знайдений ним дуб був зроблений без кіля, на вигляд плоскодонний, з крутими вигнутими боками. Дно й нижня частина бортів його складалася з дубових дощок, а верхня частина бортів і палуба з ялини. Кокори, тобто шпангоути, — усі з дуба; на всю довжину човна, від носа до корми, йшов дубовий брус. Човен, крім весел, ходив під парусами і мав невелике оснащення[14]. У XVIII столітті дуби використовувалися для вантажних перевезень біля північно-західних берегів Чорного моря, у гирлах Дніпра, Бугу, Дону. Прибережний дуб у довжину сягав 20 м, мав палубу і дві щогли. Річковий дуб був меншим і не мав палуби. Військовий інженер Семен Мишецький, який кілька років жив на Новій Січі, називав судна запорожців човнами, дубами та військовими дубами[15]. Дубами називалися і човни запорожців, які були під Очаковим у 1737 році. Чайка (бойовий дуб) — бойовий човен довжиною 15,5 — 21,5 м, з шириною й висотою бортів до 4 м і осадкою близько 1,5 м. Головною частиною чайки був кіль-човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липової або вербової колоди, розширений догори. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи його зі збільшенням висоти. Міцно збиті дошки обтягували липовою корою і обливали смолою. Ззовні по обох боках прив'язували снопи очерету, які не дозволяли човну затонути навіть тоді, коли він наповнювався водою. Вони також прикривали екіпаж від куль. Звичайно човни мали 10-12 або 15 весел на кожному борту і були більше швидкохідні, ніж турецькі галери. Для кращої маневровості човен мав два стернові весла. Недоліком вважалася слабе вітрильне оснащення судна, але козаки компенсували це тим, що користуються вітрилами тільки під час хорошої погоди і воліли веслувати при сильному вітрі[15]. Назва чайка не має загальноприйнятої етимології. Одні дослідники вважають, що воно походить від тур. şaica — «барка», інші допускають староіталійську етимологію від італ. saica, saicca, saico. З кінця 1960-х років підводні пам'ятки археології вивчає Експедиція підводних археологічних робіт (ЕПАР). Головною її метою є дослідження і підйом затонулих човнів Чорноморської козацької флотилії: після закінчення російсько-турецької війни 1736–1739 років частина козацьких суден повернулася до Хортиці. На той час там базувалося близько 400 кораблів. Під час сильної повені 1739 року затонуло близько 40 з них. Деякі човни, занесені мулом та піском, збереглися до нашого часу та доступні для гідроархеологічних досліджень. В ході підйомних робіт на поверхню піднято цілу низку човнів — прамів, байдаків та дубів, які зберігаються і експонуються в Національному заповіднику «Хортиця». Серед них козацький човен, подібний до суден, які становили основу козацьких флотилій у XVIII столітті. Фахівці ідентифікують судно як «новоманерний козацький човен», сконструйований за прикладом традиційного запорозького дуба галерним майстром Андрієм Алатчаніновим. Довжина судна становить 18 м, ширина — 3,62 м, висота щогли — 10,4 м. Козацький човен мав шість пар весел, був безпалубним та вміщував до 50 чоловік. На кораблі стояли чотири двофунтові гармати, які встановлювалися на фальконетних тумбах — дві на кормі та дів на носі. Судно збудоване з сосни та дуба на кільовій основі набірним способом.

Роботи з консервації та реставрації човна, які тривали майже десять років і були завершені наприкінці 2008 року, а вже в січні 2009-го козацький човен побачили перші відвідувачі. Проект «Запорозька чайка» є єдиним реалізованим проектом з підйому, консервації та реставрації старих суден серед країн СНД[16]. Класифікація човнів В залежності від призначення і технічних характеристик сучасні човни бувають різних типів:

за призначенням:

роз'їзні (багатофункціональні): баркаси, катери, яли; рятувальні: вельботи, рятувальні шлюпки, катери; рибальські: шаланди, баркаси, катери; навчально-спортивні: яхти, яли, байдарки, каное; прогулянкові човни — різні види човнів для відпочинку. за районом плавання — морські (як правило — кільові) і річкові (плоскодонні).

за видом руху — гребні, вітрильні, моторні, гребно-вітрильні, гребно-вітрильно-моторні.

за матеріалом корпусу — дерев'яні, сталеві, з легких сплавів, пластмасові (пластикові), гумові (надувні) і композитні (набір і обшивка з різних матеріалів).

за архітектурно-конструктивним типом — одно- чи двокорпусні (катамарани), одно- чи двомоторні.

за кормовим утворенням корпусу:

транцеві, що мають тупу зрізану корму — транець; вельботного типу з гострою формою корми.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Судно Корабель Пліт (плавзасіб) Човен Хеопса Підводний човен

Джерела та література

Т. Л. Жавжарова. Назви річково-морських суден запорозьких козаків. Вісник Запорізького державного університету № 1, 99 Общие понятия конструкции шлюпки. Сайт Клубу юних моряків «Парус» (рос.) Евгений Балюк. Как выбрать лодку. Сайт Lodka.com.ua (рос.) О. Потапенко. Човен. Словник символів. Бібліотека імені Марії Фішер-Слиж. на сайті «Українське життя в Севастополі»

Зовнішні посилання