Відмінності між версіями «Кметити»
(→Медія) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 18: | Рядок 18: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:kmetiti1.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:kmetiti1.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:kmetiti2.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:kmetiti2.jpg|x140px]] | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 13:40, 21 листопада 2018
Кмети́ти, кмечу, -ти́ш, гл. Смекать, понимать; замѣчать, примѣчать. Уже дитина кметить. НВолын. у.
Зміст
Сучасні словники
КМЕТИ́ТИ див. кмітити. КМІТИТИ, кмічу, кмітиш, рідко КМЕТИТИ, кмечу, кметиш і КМІТУВАТИ, рідко КМЕТУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Те саме, що міркувати; розмірковувати. Сіла вона та й кмітить; вона сподівалась, чи не над'їде хто та підвезе її до другого села (Нечуй-Левицький, III, 1956, 210); Все на один лад кметуючи, дійшли вони до Волоської (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 26); — Як би вислизнути з-під ласкавої опіки [отамана]? — кмітували [друзі] (Яків Качура, II, 1958, 372); // Розуміти, тямити. Уже дитина кметить (Словник Грінченка).
2. за ким — чим, діал. Спостерігати, стежити. Радюк не зводив очей з Ольги й кмітив за нею (Нечуй-Левицький, I, 1956, 548).
3. діал. Зауважувати, помічати. З тим я й поїхав, а вже кмітую, що мій Савка аж горить з нетерплячки (Іван Франко, II, 1950, 42).
Ілюстрації
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 195. 2.Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 743.
