Відмінності між версіями «Сварити»

Версія за 19:06, 25 жовтня 2018

Свари́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Бранить, грозить. Батько сварить, а мати лучче: не ходи, сину, на зальоти більше. Чуб. V. 36. Не свари на мене. Грин. III. 324. 2) Ссорить.

Сучасні словники

СВАРИТИ, сварю, свариш, недок., перех.

1. кого, на кого і без додатка. Різкими, образливими словами висловлювати невдоволення, осуд, докори; лаяти. Попадя зайшла у кухню та й почала сварити наймичку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 43); Даремно пані Олімпія гнівалася і сварила на неї (Іван Франко, VII, 1951, 8); Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити (Юрій Яновський, I, 1954, 110); // Докоряючи за щось погане, хибне, засуджувати; корити. Недарма Ви мене сварите за мій темний та безладний лист, бо, як собі пригадую, він справді вийшов у мене зовсім неподобний (Леся Українка, V 1956, 61); Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки. Тимко сварив її за це, говорячи, що пташина «чує людський дух» і покине гніздо (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 519).

2. кого з ким. Викликати сварку між ким-небудь; сприяти загостренню взаємин. Панівні реакційні кола та їх буржуазні уряди, вірні давньому принципові — розділяй і владарюй, — сіяли національну ворожнечу і розбрат, намагалися сварити народи між собою, ще далі посилюючи соціальний і національний гніт (Максим Рильський, IX, 1962, 113); Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами (Семен Скляренко. Святослав, 1959, 132).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 39. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 572. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 39. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 391.