Відмінності між версіями «Відійти»

Поточна версія на 16:08, 22 жовтня 2018

Відійти. См. Відходити.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ВІДХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДІЙТИ, ійду, ійдеш, док.

1. від кого — чого і без додатка. Іти в певному напрямі; віддалятися. Ватя все одходила од його далі й далі й зникла в довгій улиці за густими садками (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 180); Він відходить подалі від багаття, незабаром тихцем спускається в байрак (Михайло Стельмах, I, 1962, 502); Еней як відсіль відступився І далі трохи одійшов, То на другеє нахопився, Жіночу муку тут найшов (Іван Котляревський, I, 1952, 139); Дон Жуан мовчки вилазить вікном. Анна дивиться якусь хвилину в вікно, ждучи, поки він далеко одійде (Леся Українка, III, 1952, 390); * Образно. Знову вони йшли дорогою, а ліс одходив далі (Юрій Яновський, I, 1958, 351); // Відступати. Почало темніти, а Параска від вікна не одходить (Панас Мирний, IV, 1955, 62); Агроном нічого не відповів і відійшов набік (Олесь Донченко, I, 1956, 63); // Проходити певну віддаль. Так він, крадучись, відходить двадцять, тридцять кроків (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 348); Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Панас Мирний, II, 1954, 221); // Іти кудись, залишаючи кого-, що-небудь на короткий час; відлучатися. Тут же із сторожів найняв двох, щоб від його лавки не відходили через усю ніч (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 407); Піду на грядки, і Семенко зі мною. Звик до батька, ні на крок не відходить (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 8); // Покидати дружину (чоловіка) і т. ін. Чи йому тільки здається, чи насправді Марта в цей вечір відійшла від нього назавжди (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 61); // Залишати службу в кого-небудь. — Чого ж мені од його одходити, коли мені в його добре, — тихо промовила Василина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 75); Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Панас Мирний, I, 1954, 73).

2. від (із) чого і без додатка. Вирушати, відправлятися (про засоби пересування). Тепер пізно, треба спати, а пошта завтра раненько відходить (Леся Українка, V, 1956, 367); Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в жіночій каюті й нізащо, не наважувалась вийти на палубу (Юрій Яновський, I, 1958, 470); Поїзд із Львова на Київ мав відійти за кілька хвилин (Олекса Десняк, II, 1955, 397); // Переміщатися, пересуватися кудись (про неживі предмети). Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б'ють у скелястий берег та знов одходять од його (Нечуй-Левицький, II, 1956, 299); Хмари швидко відходили до горизонту (Натан Рибак, Опов., 1949, 20). ♦ Відходити (відійти) на другий (задній і т. ін.) план — ставати менш важливим, другорядним. Тепер ці, останні [дріб'язкові, заздрісні, злі], забулись, відійшли на задній план, о пам'ятаються тільки оті хороші люди (Олесь Гончар, І її, 1959, 135).

3. Залишати попередні позиції під натиском супротивника; відступати (про військо). Білофінни, втративши командний дот, відходили стороною (Яків Качура, Вибр., 1953, 391); Під зливою ворожих мін і снарядів.. бійці змушені були відійти до вогневих позицій своєї артилерії (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 415).

4. від кого, перен. Ставати далеким, чужим кому-небудь; відчужуватися. Вона бачила, що чим далі, то все Чіпка від неї одходив та одходив... (Панас Мирний, II, 1954, 286); Але вона не могла передбачити, що Турбай, нещадно караючи себе, мимоволі відходитиме від неї, зробиться неприступним і відлюдкуватим (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 13).

5. від кого — чого, перен. Своїм характером, змістом відрізнятися; ставати іншим, відмінним. Перша повість, яку пише Франко для журналу «Друг».., не дуже далеко одійшла од тодішньої галицької белетристичної продукції (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 31); Як же на гірких злиднях, у хащах темені можуть виростати такі яскраві і міцні індивідууми? .. Чи це просто виняткове селище, де і життєвий, і розумовий рівень мужиків відійшов від прийнятого середнього рівня? (Михайло Стельмах, I, 1962, 371); Син не на багато відійшов від батька.

6. від чого, перен. Переставати займатися чим-небудь; залишати якусь справу; припиняти діяльність. Головний інженер одійшов від заводських справ і мовчить, ніби нічого не помічає (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 256); Відійти від активної боротьби; // Не дотримуватися попередніх поглядів, переконань, традицій; відмовлятися. Все більше людей в нашій країні відходить від релігії (Наука і життя, 6, 1959, 49); Хоч вона сама [галицька інтелігенція] вийшла.. з попівства, але, звичайне, сама вже геть то одійшла від попівських традицій (Леся Українка, V, 1956, 36). ♦ Відходити (відійти) від гріха (злочину) — уникати гріха, злочину. Роман.., щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 127).

7. від чого. Відгалужуватися (про дорогу, гірський хребет, притоку, гілку дерева тощо). Од дороги.. відходила вбік вузька, але добре утоптана стежка (Петро Колесник, Терен.., 1959, 93); Від Паміру.. відходять гірські хребти Тянь-Шаню (Фізична географія, 6, 1957, 67); Він [стовбур] був низький, і перша гілляка відходила од нього за півтора метра від ґрунту (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 22); // Змінювати попередній напрям; повертати вбік (про ріку). Іноді селища, збудовані колись біля самої води, через сотні і навіть десятки років опиняються далеко від неї: ріка відійшла вбік (Фізична географія, 5, 1956, 113).

8. Переставати щільно прилягати до чогось; відставати, відтулятися. Прибита до підвалини дошка одійшла одним краєм догори (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 194).

9. розм. Приходити до звичайного, нормального стану; переставати боліти, відчувати втому тощо. Чіпка мовчав, не озивався; серце в його одходило. Він думав: чи Лушня каже правду, чи бреше?.. (Панас Мирний, II, 1954, 206); Томлене тіло відходило, спочивало після тяжкої роботи (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 66); Порішили, що і Василько кілька днів має бути в хаті біля мами, а тоді вже піде в ліс. Як-не-як від тюрми, від мук треба відійти малому (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 296); // Приходити до пам'яті; опритомніти. Як мати вість таку почула, То тілько вічно не заснула, Бо зуби у неї стялись. А одійшовши, в груди билась (Іван Котляревський, I, 1952, 231); [Козак:] Убив? [Довбня:] Тягніть його в Дніпро, у воді одійде (Олександр Корнійчук, I, 1955, 221); // безос. Переставати мучити; полегшуватися. Аж тоді трохи відійде на серці, як за ворота вийдеш та оглянешся, що нема нікого за тобою (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 24). — Спасибі вам, бабусю, від живота одійшло, та до серця доступило... (Панас Мирний, IV, 1955, 378); // Заспокоюватися після хвилювання, роздратування; переставати журитися. То од жалю одходила І мовчки журилась Та на шлях той на далекий Крізь сльози дивилась (Тарас Шевченко, I, 1951, 235); — Та твій Денис, чуєш, самого Врангеля в Чорному морі втопить. Ти що, свого Дениса не знаєш? — Та знаю, — потроху відходить жінка, і з далекого краю почав наближатись до неї обрис чоловіка (Михайло Стельмах, II, 1962, 103); Ватя впала на постіль і не могла одійти, несподівано прибита горем (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 141); // у сполуч. з ім. мороз, холод. Зігріватися. Він уже трохи відійшов з морозу, крутився по хаті, ..і скидав з вусів крижинки (Іван Микитенко, II, 1957, 288); // Набувати попереднього вигляду, стану; оживати (про живі істоти й рослини). Починався березень — і поволі відходили від морозу рослини (Іван Микитенко, II, 1957, 117); [Охрім:] Чого-бо ти й досі тремтиш? [Текля:] Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде (Марко Кропивницький, I, 1958, 381); // Розморожуватися. Голова із завгоспом навели на бригаді лад.. Дали вказівки — як земля одійде, щоб враз сіяли (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 130).

10. розм. Ставати вогким; відволожуватися. Дрібний дощик прибив пил, земля за ніч одійшла, м'яко полоть було (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 49); Цукор відійшов.

11. від кого до кого, від кого кому. Переходити в чиєсь володіння, діставатися комусь у власність. — Назначили нам землю, спасибі добрим людям, а стара затялася і не хоче брати отієї півдесятини, що від Денисенка відходить (Михайло Стельмах, II, 1962, 22); Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (Нечуй-Левицький, II, 1956, 377); В результаті переговорів між урядами СРСР і Румунії Північна Буковина, населена в основному українцями, відійшла до Радянського Союзу (Визначні місця України, 1958, 708).

12. Закінчуватися, наближатися до кінця; минати. — Вечірня одходить, — промовив знов служка (Марко Вовчок, VI, 1956, 254); І поволі Відходить молодість моя (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 170); День відійшов (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 129); Минула, одійшла косовиця на Потоках (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 27); // Кінчатися (про пору грибів, ягід і т. ін.). Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці — поспіє малина... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 128).

13. перен. Зникати, втрачатися (про охоту, сон і т. ін.). Та й як уже запишуть двійку до нотесу [блокнота], відходить охота до науки! (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 59); Але він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина, Тв., 1960, 118); Я пам'ятаю, що при сьому ти всміхнулась і що мені раптом зовсім одійшов той страх (Леся Українка, III, 1952, 684); Не спалося Сон давно відійшов (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 252). ♦ Відходити (відійти) в минуле (непам'ять, безвість) — зникати, проходити, минати, забуватися. Все, що снилось-говорилось, Не відходило в минуле... (Максим Рильський, Сад.., 1955, 24); Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 296).

14. заст. Помирати. Ти [поет] все зробив, що міг, але як відійшов, То діла все ще в нас багато (Володимир Самійленко, I, 1958, 126); [Мак:] Не побачила маленької Орини мати... Родила й одійшла... (Олександр Корнійчук, Над Дніпром, 1960, 7); // Здихати (про тварин). [Стеха:] Отак ревла Ганнущенкових невістка, Хроська, як у них телиця одійшла (Марко Кропивницький, II, 1958, 374). ♦ Відходити (відійти) у вічність (у довічний сон), уроч. — помирати. Буде у Сурамі Велике свято — пам'ятник відкриють Незламній поетесі-войовниці [Лесі Українці], Що там у сон довічний відійшла (Максим Рильський, I, 1956, 423); Відходити (відійти) у небуття, книжн.: а) (уроч.) помирати. [Ганна Андріївна:] Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець... Перемогу нашу бачу над ворогом (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 182); б) зникати, гинути. Відійшла у небуття патріархальна царська Росія, з її відсталістю, соціальним і національним гнітом, феодальним деспотизмом і капіталістичним визиском (Літературна газета, 26.IX 1961, 1).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання