Відмінності між версіями «Лютити»
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
Орфографія (словоформи) | Орфографія (словоформи) | ||
| + | |||
лютити - дієслово, недоконаний вид | лютити - дієслово, недоконаний вид | ||
| + | |||
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА МНОЖИНА | ОДНИНА МНОЖИНА | ||
Версія за 22:32, 16 жовтня 2018
Лю́тити, -чу, -тиш, гл. Сердить, раздражать. Желех.
ЛЮТИТИ, лючу, лютиш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити. Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Март., Тв., 1954, 297); Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (Собко. Звич. життя, 1957, 246).
Орфографія (словоформи)
лютити - дієслово, недоконаний вид
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
ОДНИНА МНОЖИНА
1 особа лючу лютимо 2 особа лютиш лютите 3 особа лютить лютять МАЙБУТНІЙ ЧАС
ОДНИНА МНОЖИНА
1 особа лютитиму лютитимемо 2 особа лютитимеш лютитимете 3 особа лютитиме лютитимуть МИНУЛИЙ ЧАС
ОДНИНА МНОЖИНА
Чоловічий рід лютив Жіночий рід лютила лютили Середній рід лютило НАКАЗОВИЙ СПОСІБ
ОДНИНА МНОЖИНА
1 особа лютімо 2 особа люти лютіть ДІЄПРИСЛІВНИК Теперішній час лютячи Минулий час лютивши
