Відмінності між версіями «Теленькання»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дзвін2.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дзвін2.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дзвін1.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дзвін1.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:дзвін3.jpg|x140px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Stellula_calliope.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Stellula_calliope.jpg|x140px]] | ||
Версія за 18:39, 15 жовтня 2018
Зміст
Словник Грінченка
Теленькання, -ня, с. Звукъ колокольчика, бубенчика; тиканье.
Сучасні словники
ДЗВІН , дзвону, чол. Те саме, що дзвеніння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла — це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Юрій Смолич, I, 1958, 84); * У порівняннях. — Леско! Леско! — гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Панас Мирний, I, 1954, 281).
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Ілюстрації
|
|
|
|
