Відмінності між версіями «Журливо»
(→Медіа) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Категорія:Жу]] | [[Категорія:Жу]] | ||
| − | == | + | ==Словник української мови: в 11 томах.== |
| − | + | '''ЖУРЛИ́ВИЙ''', а, е. | |
| + | |||
| + | 1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля (Іван Кочерга, II, 1956, 95); | ||
| + | // Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. — Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, — обізвалась Галецька (Нечуй-Левицький, V, 1956, 304); Сплять матроси у палаті, За вікном ущухла злива... Тихо в білому халаті Походжа сестра журлива (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 52); | ||
| + | // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола (Леся Українка, I, 1951, 436); Блиснула [Орина] разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 137). | ||
| + | |||
| + | 2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком. — Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56); [Інгігерда:] Облиш думки журливі І розуму ясного не мути... (Іван Кочерга, III, 1956, 89). | ||
| + | |||
| + | 3. Який викликає, навіває тугу, смуток. Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня (Панас Мирний, I, 1954, 363); Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу (Леся Українка, I, 1951, 143); Стояла проти місяця журлива черемха (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 14:12, 6 жовтня 2018
Журливо, нар. Печально, грустно. Важко, сумно, журливо. Мир. ХРВ. 298. Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. Стор. М. Пр. 53.
Зміст
Словник української мови: в 11 томах.
ЖУРЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля (Іван Кочерга, II, 1956, 95); // Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. — Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, — обізвалась Галецька (Нечуй-Левицький, V, 1956, 304); Сплять матроси у палаті, За вікном ущухла злива... Тихо в білому халаті Походжа сестра журлива (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 52); // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола (Леся Українка, I, 1951, 436); Блиснула [Орина] разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 137).
2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком. — Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56); [Інгігерда:] Облиш думки журливі І розуму ясного не мути... (Іван Кочерга, III, 1956, 89).
3. Який викликає, навіває тугу, смуток. Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня (Панас Мирний, I, 1954, 363); Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу (Леся Українка, I, 1951, 143); Стояла проти місяця журлива черемха (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338).
Ілюстрації
|
|
|
|
