Відмінності між версіями «Квилити»

Версія за 11:38, 4 жовтня 2018

Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилитьплаче Ярославна. Шевч. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. МВ. II. 48. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовкисіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили проквиляли. Макс. (1849) 23. Не ясний сокіл квилитьпроквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає. АД. І. 95.

Сучасні словники

КВИЛИТИ, лю, лиш, недок.

1. Жалібно стогнати, стиха плакати. І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Тарас Шевченко, II, 1953, 336); Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (Василь Еллан, II, 1958, 63); // Плачучи, тихенько пищати (про дитину). Вірте мені або ні, але відколи в колисці стало щось квилити, то в мене ніби якісь резервні сили пробудились (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 4); // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Скрипки квилили, мов чайка (Іван Франко, II, 1950, 73); Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям ще про одну смерть (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 175).

2. Жалібно кричати (переважно про птахів). Обнялись, як голуб'яточка, і пішли собі; а над ними так і в'ється чайка, .. і квилить, і кигика (Олекса Стороженко, I, 1957, 143); Вив вітер осінній, квилили сичі... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 33); * Образно. І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (Василь Стефаник, II, 1953, 40).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

==Джерела та література==Академічний тлумачний словник

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]