Відмінності між версіями «Шарахнути»

Версія за 23:10, 3 жовтня 2018

Тлумачний словник

ШАРАХНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. неперех. Однокр. до шарахати. Тільки він ступив у ґанок, звідтіля.. шарахнули кури, гуси, качки, голуби, горобці, навіть поросята (Нечуй-Левицький, I, 1956, 167); Кінь зробив великий стрибок — наче хотів скинути їздця. Всі шарахнули врозтіч (Юрій Смолич, V, 1959, 700); Наступаючі шарахнули убік, а Тимко побіг прямо, стріляючи на ходу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 498); * Образно. Сухі вогняні язики потяглися в небо, сутінки шарахнули в сторони і там застигли, готові щохвилини кинутися на вогонь (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 220); // куди. Швидко побігти, метнутися куди-небудь. Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний, I, 1954, 313).

2. по кому—чому, перех. і неперех. Несподівано ударити. І як розмахнеться [Іван] востаннє, як шарахне Змія ще раз батогом з восьмипудовим каменем (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 71); // Вистрелити; розірватися, вибухнути. — Дзвіниця он біліє: треба по ній шарахнути (Олесь Гончар, II, 1959, 77); І тут же шарахнув постріл (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 538); — Його танк загорівся десь за березовим гаєм, а він якось вихопився, добіг до перших будинків, а тут ще бомба поблизу шарахнула (Олесь Гончар, IV, 1960, 42); // Убити когось. — А пам'ятаєте, батьку, Ніжині з оцього коника дванадцятьох петлюрівців шарахнув? (Олександр Довженко, I, 1958, 171); // чим, що і без додатка. Різко кинути, жбурнути, линути щось. Зеленкуваті очі Гната зробилися оскаженілими, він крутнувся по хаті, вхопив з лави відро і шарахнув водою в піч, залив вогонь (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 68).

3. неперех., перен. Сказати щось раптово, несподівано, з наміром вразити когось. — Чия вірно опановую діалектичний матеріалізм, товаришу Микола? — «Діалектичний матеріалізм» Шурка приберіг аж на самий кінець [розмови] і шарахнув ним з явним розрахунком ошелешити Ласточкіна (Юрій Смолич, V, 1959, 116).

Синоніми

КИ́ДАТИСЯ (швидко, ривком іти, бігти, прямувати кудись, до когось, чогось або туди й сюди), ПОРИВА́ТИСЯ, ШУГА́ТИ, МЕТА́ТИСЯ, ШАРА́ХАТИСЯрозм.,ШАРА́ХАТИрозм.,ШАРА́ХКАТИСЯрозм.,ШАРА́ХКАТИрозм. (перев. від переляку); ТИ́ЦЯТИСЯрозм.,ТИ́ЦЬКАТИСЯрозм. (метушливо). - Док.: ки́нутися, порва́тися, шугну́ти, метну́тися, шара́хнутися шарахону́типідсил.ти́цьнутися, прудну́тисядіал.шарну́тирозм. (шукаючи). Служебка кидається за ним (Леся Українка); Максим, щоб не чути, що баба можуть незабаром померти, мерщій шугає під стіл (М. Стельмах); Цеповий собака по дроту метався від хати до комори (А. Головко); Шарахались коні від вибухів (О. Довженко); Коли я підходжу, вівці шарахають геть (О. Ільченко); Чорні овечі гурти шарахкалися від двору до двору (Григорій Тютюнник); Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (П. Загребельний); Рифка мимоволі скрикнула і пруднулася взад (І. Франко); Шарнули [німці] по закутках, один на горище побрався, другий - у льох. Там і запопали старого (Ю. Бедзик). НАКИ́НУТИСЯна кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯрозм.; НАЛЕТІ́ТИрозм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). - Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). - Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти. НАКИ́НУТИСЯна що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯна що, до чого, з інфін., розм.,ДОПА́СТИСЯдо чого, розм.; НАПА́СТИСЯрозм. (жадібно - на що-небудь їстівне). - Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 2. наляга́ти. ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.

Ілюстрації

Джерела та література

1. http://sum.in.ua/s/sharakhnuty

2. https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D1%83%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F

Зовнішні посилання

Шарахнути, -хну, -неш, гл. 1) Броситься, метнуться. Кінь як шарахне у бік! МВ. III. 47. Народ так і шарахнув з манастиря. ЗОЮР. І. 297. Діти.... налагодились шарахнути за двері. Мир. ХРВ. 186. 2) Ударить, выстрѣлить. Мій братік лучче стріляє: як шарахне в стадо гусей, так разом кількоро їх і вб’є. О. 1861. XI. 73.