Відмінності між версіями «Уряд»

Версія за 17:42, 3 жовтня 2018

Уряд, -ду, м. 1) Должность. Вмер паволоцький полковник, що послі Шрама уряд держав. К. ЧР. 15. Якийтакий уряд луччий, ніж проста служба. Ном. № 956. Не знаю, то ще не за мого вряду було, казав чабан. Екат. у. 2) У правленіе, правительство.

Сучасні словники

Вікіпедія

У́ряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).

Ефективна держава повинна мати два атрибути: владу і законність. Владою є здатність переконувати, змушувати та розпоряджатись. Усі уряди зазвичай використовують деякі форми фізичного примусу при реалізації своєї влади, наприклад, тюремне ув'язнення, вигнання чи погроза. Легітимність є атрибутом, який спонукає людей підкорятися владі. Легітимність досягається за рахунок придбання та застосування сили відповідно до встановлених принципів і норм.

Дедалі більшого резонансу набуває модель електронного уряду як складової частини електронного урядування. Елементи електроного уряду на даний час існують у більшості країн Європи, США, Канаді Австранії, Новій Зеландії, та інших.

Гілки влади

У сучасній політичній теорії, владу розділяють на три основні гілки або влади: законодавча влада (влада приймати закони), виконавча влада (влада реалізовувати та організовувати дотримання законів) і судова влада (влада судити і карати порушення закону). У демократичних країнах висунення і обрання влади є правом громадян, або безпосередньо (прямим загальним голосуванням) або опосередковано (через виборчій дільниці або списки членів політичних партій за пропорційного представництва).

До традиційних форм правління до недавнього часу відносилась, монархія і олігархія, ці повноваження були зосереджені в руках представників або однієї людини або невеликої групи людей. Одним з нововведень демократії є поділ влади на три гілки влади, які діють незалежно один від одного в системі стримувань і противаг один з одним. Такий поділ запобігає надмірній концентрації влади авторитарним або деспотичним чином людиною або групою людей.

Уряд в різних країнах

У президентських республіках виконавчу владу очолює президент. У країнах із парламентарною формою державного правління, а також у частині республік зі змішаною формою глава держави не входить до системи органів виконавчої влади. Однак він має повноваження, що стосуються сфери виконавчої влади. Стосовно ряду країн зі змішаною формою державного правління (Польща, Росія, Румунія, Франція тощо), то в них існує так званий дуалізм виконавчої влади.

Парламентська і змішана формами правління Конституції держав із парламентською і змішаною формами правління передбачають дві процедури формування урядів. Ці процедури складаються із певних спільних дій парламенту і глави держави при утворенні уряду. Однак зміст цих дій відрізняється.

Перша процедура Ця процедура бере початок у Великій Британії та довгий час була майже загальноприйнятою, з модифікаціями для цих країн. За цією процедурою глава держави формально на свій розсуд призначає прем'єр-міністра та за пропозицією останнього — інших членів уряду. Парламент на це призначення не впливає. Уряд діє доти, поки парламент не проголосує проти принципово важливого питання, запропонованого урядом, або прийме окрему резолюцію про недовіру уряду. І хоч уряд може продовжувати свою роботу, проте на практиці він йде у відставку, бо його дії будуть паралізовані через парламентську обструкцію.

У ряді країн є необхідність одержання урядом інвеститури(надання повноважень передбачених конституцією) у парламенті. Для цього глава уряду, призначений главою держави, має представити парламенту склад уряду або подати урядову програму, чи зробити це разом з урядом. Якщо парламент схвалить запропоноване, уряд отримує інвеституру.

Друга процедура При цій процедурі роль парламенту при формуванні уряду є визначальною, починаючи вже з початкової стадії. У деяких країнах, наприклад у ФРН, парламент може не підтримати запропоновану главою держави кандидатуру на керівника уряду. Тоді парламент за відповідною процедурою сам формує уряд.

В інших країнах такого типу висунення й узгодження кандидатур на урядові посади залежить тільки від політичних партій та їхніх парламентських фракцій. Як-правило на посаду прем'єр-міністра висувається лідер партії парламентської більшості, або за погодженням між партіями-членами коаліції — лідер однієї з цих партій. Тільки у випадку, коли жодна з політичних партій не має більшості у парламенті, роль глави держави бути вирішальною. Існування уряду залежать від парламентської більшості.

Президентська форма правління У країнах із президентською формою правління, наприклад США, застосовується так званий позапарламентський спосіб формування урядів. Особливістю «класичної» президентської республіки є те, що повноваження глави держави та глави кабінету суміжні й знаходяться в руках президента, а посада прем'єр-міністра відсутня. Парламент не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його участь у цьому плані обмежена.

Структура уряду

Уряд складається з членів уряду (міністрів) і очолюється главою держави (королем, президентом) або прем'єр-міністром (головою уряду, канцлером, головою ради або кабінету міністрів). У федеральних державах існує центральний (федеральний) уряд і уряди державних утворень, що входять до складу федерації.

Коаліційний уряд — уряд, створений з представників декількох партій. Як правило, він функціонує на основі коаліційної угоди.

Внутрішня організація Незалежно від функцій уряду, внутрішню організацію держави можна розділити на:

Унітарну державу в чистому вигляді без внутрішнього адміністративного поділу, з державної влади є лише уряд; Централізовану унітарну державу: розділена на адміністративні райони, в яких керівники призначаються урядом в односторонньому порядку; Деволюцію, яка передбачає поступову централізацію багатьох адміністративних повноважень у регіонах, які будуть обрані, і демократичне самоврядування; держава стає квазі-Федерацією, в якій центральний уряд як і раніше зберігає привілеї і можливість реорганізації державного устрою, в залежності від ступеня децентралізації регіонів держави де-факто можна віднести навіть федеральні землі; федеративна держава, держава з суверенних і автономних утворень, що формуються шляхом виділення деяких своїх функцій і повноважень центрального уряду для формування союзу, держав чи організацій, які об'єднуються у федерації й втрачають право на відділення; Союзна держава, з'єднання двох або більше суверенних і незалежних держав чи організацій, які пожертвували частиною своїх функцій і повноважень центрального уряду, на відміну від федеральних земель, часто члени конфедерації зберігають за собою право на відділення.

Функції уряду

Як найвищий орган виконавчої влади уряд здійснює діяльність, направлену на виконання законів і оперативне управління державними справами. Важливим завданням уряду є забезпечення порядку в суспільстві і охорона прав громадян. В умовах демократії уряд повинен виражати загальні (загальнонаціональні) інтереси, а не приватні, корпоративні або регіональні.

Уряд в Україні

Уряд в Україні — Кабінет міністрів України. Голова уряду з 14 квітня 2016 року — Володи́мир Бори́сович Гро́йсман.

Влада

Під урядом також часто розуміють державну владу в цілому, або як сукупність декількох гілок державної влади, включаючи виконавчу, законодавчу і судову, або сукупність за територіальним принципом — муніципальний, регіональний, федеральний рівні влади. Таке тлумачення тісно пов'язано з поняттям «суверен» — людина або група осіб, що володіє верховною владою в державі, а також з практикою Вестмінстерської системи, коли виконавча і законодавча (а в деяких питаннях і судова) влада де-факто належить членам парламенту, який є суверенним. Див, наприклад, Федеральний уряд США.

Уряд

Політологія

Уряд — це колегіальний орган виконавчої влади держави, наділений загальною компетенцією зі здійснення керівництва державним управлінням.

Найпоширеніші назви урядів — «рада (кабінет) міністрів», «державна рада», «федеральна рада» тощо — відбивають їхній колегіальний характер.

Моделі створення уряду

Залежно від форми державного правління та обсягу повноважень парламенту щодо формування уряду розрізняються дві основні моделі формальної процедури створення уряду: парламентська і позапарламентська. У країнах з парламентарними і змішаною республіканською формами правління застосовується парламентський спосіб, за якого парламент безпосередньо здійснює ті чи інші відповідні процедури. Повноваження на формування уряду має та партія чи партійна коаліція, яка за результатами виборів отримала більшість місць у парламенті. Процедури формування уряду передбачають спільні дії парламенту і глави держави, хоча характер і послідовність їхніх дій бувають різними.

За політичним складом уряд може бути однопартійним, коаліційним і безпартійним. Однопартійним уряд буває тоді, коли одна з політичних партій отримала в результаті виборів абсолютну більшість місць у парламенті чи його нижній палаті й може сформувати уряд. Коаліційним уряд буває за умови, коли жодній із партій у результаті виборів не вдалося отримати в парламенті чи його нижній палаті абсолютної більшості місць, і формування уряду є результатом згоди між партіями про спільну урядову програму. Безпартійний уряд створюється в тому разі, коли політичним партіям у парламенті не вдалося домовитися про створення коаліції, а розпускати парламент (нижню палату) небажано. Такий уряд включає фахівців, які можуть бути членами тієї чи іншої партії, але їхня партійна належність значення не має. Безпартійний уряд називається ще службовим, діловим або чиновницьким. Можливе створення й уряду меншості, який спирається на вибіркову підтримку неурядових партій у парламенті. Він може бути однопартійним чи коаліційним, але в будь-якому разі партії, які входять в уряд, більшості в парламенті не мають.

Позапарламентський спосіб формування урядів застосовується в президентських республіках, де уряд формується президентом. Роль парламентів при цьому навіть юридично є незначною. Глава держави формує уряд, як правило, з представників своєї партії, хоча іноді в тих чи інших політичних цілях він включає в уряд окремих представників інших партій.

Склад уряду

До складу уряду, крім його глави, звичайно входять державні міністри, міністри, міністри без портфеля, державні (стате)-секретарі. Інститут глави уряду, якого в більшості країн називають прем'єр-міністром, тобто першим міністром (від франц. premier — перший), існує лише за парламентарних чи змішаних республіканських форм правління, оскільки в президентських республіках його функції виконує глава держави. Повноваження глави уряду досить широкі. Він керує діяльністю уряду, відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, призначає на військові й цивільні посади тошо. У країнах зі змішаною республіканською формою правління роль центру урядової організації та діяльності розподіляється між главою уряду і президентом.

Назва «державний міністр» є досить невизначеною. В одних країнах ранг державного міністра вищий від звичайного, в інших — нижчий, у третіх — державними міністрами називаються всі члени уряду. В деяких країнах, крім міністра, для керівництва міністерством призначається державний статс-секретар (від нім. Staat — держава), який або виконує функції заступника міністра, або відає певною ділянкою роботи всередині даного відомства. Міністри без портфеля не керують якими-небудь відомствами, але на засіданнях уряду мають право вирішального голосу. Іноді вони виконують окремі доручення прем'єр-міністра, координуючи роботу групи міністерств і відомств.

Структурними одиницями уряду є міністерства. У значній більшості країн структура й кількісний склад уряду жорстко не фіксуються. Вони визначаються кожного разу при створенні нового уряду або його реорганізації. Існує певний «класичний» перелік міністерств, які обов'язково входять до складу уряду. Це насамперед міністерства внутрішніх і закордонних справ, оборони, фінансів, юстиції.

Обсяг повноважень уряду значною мірою залежить від форми державного правління. Однак за будь-якої форми він виконує такі основні функції: 1) управління державним апаратом; 2) виконання законів; 3) нормовстановлююча діяльність; 4) складання і виконання бюджету; 5) здійснення зовнішньої політики.

Поняття електронний уряд

Електронний уряд - система електронного документообігу державного управління, заснована на автоматизації всієї сукупності управлінських процесів, службовка мети підвищення ефективності державного управління та зниження витрат соціальних комунікацій всіх членів суспільства.

ноді е-уряд ідентифікують як веб-присутність держави, що розглядається вченими як повний синонім.

Зарубіжні дослідники, як більш "просунуті" в науковому полі Public Administration, пропонують розрізняти помірну і радикальну інтерпретації поняття. Перший підхід акцентує увагу на електронних комунікаціях як новому обставині, другий - на якісних змінах, які виникають у суспільстві завдяки комунікаціям.

Ці два підходи відображають змістовні відмінності, які характеризують різні етапи розвитку електронних комунікацій у державному устрої. Наведене на початку параграфа визначення можна розглядати як зразок першого рівня. Типовим для другого можна вважати наступне визначення: "Під електронним урядом розуміється трансформація державного управління, причому інформаційно-комунікаційні технології є основним каталізатором цих перетворень. Нові технології стали принципово змінювати характер ділової активності, образ життя сучасних людей. У цих умовах для того, щоб не гальмувати економічний розвиток країни і не ставити під загрозу її безпеку, держава повинна також мінятися ".

Історія становлення уряду

Впровадження комп'ютерів у процеси управління почалося в 1940-1950-і рр., Причому у сфері державної служби вони почали застосовуватися на кілька років раніше, ніж у бізнесі. Так, англійське казначейство вже в 1948 р закупило для своїх потреб 26 комп'ютерів першого покоління (перфокартних), у той час як приватний бізнес став їх впроваджувати не раніше 1951

Активне використання ІКТ для підвищення ефективності діяльності держави почалося на початку 1990-х рр., Хоча термін "електронний уряд", на думку дослідника, виник пізніше - в 1997 р в текстах Національного наукового фонду США. У наукових публікаціях його вперше використав Дж. Лоусон в книзі "Мережеве держава: створення електронного уряду" (1998). Паралельно в цей період виник термін "теледемократія", що означає нові можливості участі населення в управлінні, що з'явилися внаслідок телекомунікацій.

Використання комп'ютерів для підвищення ефективності державного управління в США і Великобританії почалося приблизно в один час. Так, у США в 1992 р була розроблена програма "оновлення уряду" засобами "інформаційної магістралі". У Великобританії ентузіасти в 1994-1996 рр. розробили стратегію впровадження електронного уряду, назвавши її "Зелені зошити" або "Пряме уряд: Електронне здійснення урядових послуг".

В кінці 1990-х рр. практично всі європейські держави створили електронні уряду, а в 1999 р Європейська комісія відкрила програму "Ініціатива по створенню електронної Європи".

Дослідники виділяють наступні цілі електронного уряду:

- Встановлення безпечної інтермережі уряду і центральної бази даних для більш ефективного та кооперативного взаємодії між урядовими агентствами;

- Надання послуг на мережевий основі;

- Застосування електронної торгівлі при державному замовленні;

- Розвиток цифрової демократії (digital democracy) як умова формування прозорої відповідальність уряду.

Електронний уряд припускає чотири сектори (інформаційних каналу): 1) між державою і населенням (Govemment-to-Citizen, G2C); 2) між державою і бізнесом (Govemment-to-Business, G2B); 3) між різними рівнями і підрозділами органів влади і управління (Govemment-to-Government, G2G); 4) між органами влади та зайнятими працівниками (Government-to- Employees, G2E).

У СРСР виникнення технології електронного документообігу пов'язане з ім'ям В. М. Глушкова, який розробив Загальнодержавну автоматизовану систему обліку та обробки інформації (ЗДАС), призначену для управління державою. Її створенню передувала розробка особливої теорії систем управління розподіленими базами даних.

Формування електронного уряду почалося в 2002 р, тобто на 10-15 років пізніше, ніж у передових країнах. Тоді ж була прийнята програма "Електронна Росія", але впровадження її почалося лише в 2008- 2010 рр. Для її реалізації було розроблено методологічна база для інновацій, створені підрозділи в державних органах, відповідальні за реформи в комунікаціях, підготовлений персонал. З 2010 р була впроваджена нова програма "Інформаційне суспільство (2011-2020)", ключовими компонентами якої є:

- Єдиний портал державних і муніципальних послуг;

- Єдина система міжвідомчого електронної взаємодії (вона забезпечує можливості управлінської взаємодії між населенням та урядовими установами);

- Національна платформа розподіленої бази даних або комплекс інформаційних систем, що здійснюють обчислення і розрахунки;

- Єдина система ідентифікації і аутентифікації інформаційних знаків і потоків, що забезпечує доступ до єдиної системи посадових осіб органів державної влади;

- Єдина система головного засвідчувального центру, що дозволяє персоніфікувати відносини і засвідчити підписами відповідальність сторін.

Розробка та впровадження програм "Електронна Росія" і "Інформаційне суспільство" дозволили істотно підвищити рейтинг Росії і забезпечити світове визнання її успіхів у просуванні ідей адміністративної реформи. Так, в 2010 р Росія займала 59 місце в рейтингу, в 2011 г.-27.

Інституціоналізація веб-присутності держави, на думку дослідників з ООН, пройшла п'ять етапів. Перший етап - виникає веб-присутність - пов'язаний з формуванням сайтів організацій та їх пристосуванням для зворотного зв'язку з населенням. Другий етап - розвиток веб-присутності - проявляється у становленні його як масового і загальноприйнятого процесу, причому саме формування зворотного зв'язку є його відмінністю. Третій етап - інтерактивну веб-присутність - відрізняється інтенсифікацією взаємодії між населенням і урядовими структурами, насамперед тими, які надають послуги. Четвертий етап - трансакційні веб-присутність - припускає можливість вирішувати проблеми через Інтернет завдяки легітимації електронного підпису. П'ятий етап - повністю інтегроване веб-присутність - полягає в практичній заміні реальних комунікацій (там, де це можливо і доцільно) віртуальними, причому в державному управлінні долаються організаційні бар'єри, і воно стає єдиною структурою, здійснює обслуговування населення.

Для впровадження електронного уряду в кожній країні створені відповідні служби. У США за е-уряд відповідає Управління електронного уряду (Office of е-Government and Information Technology), яке очолює Адміністратор електронного уряду. У Росії створена посаду Міністра РФ, відповідального за організацію роботи Урядової комісії з координації діяльності "відкритого уряду".

Слід розрізняти поняття електронного та відкритого уряду. Перше акцентує увагу на електронних технологіях як основі урядових реформ, друге - характеризує зміни самого уряду, що втілюють впровадження принципів прозорості і звітності як обов'язкових умов діяльності. У сучасних західних виданнях в 2014 р з'явився і ще один термін "е-уряд", що виділяє оновлення держави як наслідок зростання можливості і активності населення у прийнятті управлінських рішень.

Зрозуміло, що ці три терміни близькі і взаємно доповнюють один одного. Між ними існує і тимчасова залежність: "е-уряд" можна ідентифікувати як початкову стадію побудови держави нового типу, "відкритий уряд" - як проміжну, a "we- уряд" - як заключну.

Електронний уряд - це один із проявів адміністративної реформи. За законами своїх країн всі органи влади та державного управління цивілізованих держав, включаючи Росію, повинні мати сайти, за допомогою яких населення повинно не тільки отримувати інформацію, а й мати можливість користуватися деякими послугами (вирішити окремі питання), що підтверджується видачею документа з електронним підписом.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Кабінет Міністрів України

Президент України Таємний уряд Тіньовий уряд Верховна Рада України Таємний світовий уряд Світовий уряд Органи державної влади Політична система Виборча система Порівняльна політологія Список країн за державним устроєм

Джерела та література

Зовнішні посилання