Відмінності між версіями «Судний»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | СУ́ДНИЙ, а, е, СУДНІЙ, я, є, заст. | |
| + | 1. Стос. до суду (у 1—3 знач.), судочинства. Хіба мало людей приходили сюди [в суд], ще почуваючи за спиною свій ґрунт, а, заточуючись, виходили звідси з судними папірцями, що підписами і печатками відкраювали землю і наділи (Михайло Стельмах, I, 1962, 381); Отак як зачне оповідати, мов із письма беручи, сива голова, то судня рада й про свій суд забуде (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 117). | ||
| + | 2. Пов'язаний з уявленням про страшний суд, божу кару. — Не боїтесь страшного суду? — розмашисто обернувся [отець Миколай] до судної картини, провів рукою по гадюці, обвішаній табличками з гріхами (Михайло Стельмах, I, 1962, 265); Ще й тепер, навіть в сні, нам вчувається та канонада, Урочиста й сувора, мов судного поклику дзвін (Леонід Первомайський, I, 1958, 404); * Образно. О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 130). | ||
| + | ♦ До судного (суднього) дня; До судної (судньої) години (дошки) — те саме, що До віку, до суду; До суду-віку (див. суд). Заліз [чоловік] у такі гноїща, прийдеться ними до судного дня смердіти (Степан Ковалів, Тв., 1958, 38); — А щоб ти сміявся і не переставав до самого судного дня! (Михайло Стельмах, I, 1962, 228); Пам'ятатиме до нових віників і до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 140); Судний (судній) день; Судна (судня) година: а) за релігійними уявленнями — день (година) страшного суду. Три дні туман — уже і зойк і крик, Сподіванки бабусь на судний день останній (Василь Еллан, I, 1958, 269); * У порівняннях. Усі підхоплюють лемент, і стає сумно і страшно, як в судний день (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178); Осмислює [письменник] смерть як підсумок життя, як міру, що нею міряють життя, як судну годину, коли суд творить не стільки бог, скільки сама людина над собою (Вітчизна, 5, 1971, 170); б) справедлива відплата, кара. [Молодий хлопець:] Чому ж ти їм не кинув просто в вічі, що і на їх ще прийде судний день? (Леся Українка, II, 1951, 142); Панове, судний день прийде, За кров і сльози буде помста! (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 145). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 18:46, 25 листопада 2017
Судний, -а, -е. См. Судній.
Судний, -а, -е. Годный. Та куди се полотно судне: от потягнеш, а воно й пустило. Брацл. у.
Зміст
Сучасні словники
СУ́ДНИЙ, а, е, СУДНІЙ, я, є, заст. 1. Стос. до суду (у 1—3 знач.), судочинства. Хіба мало людей приходили сюди [в суд], ще почуваючи за спиною свій ґрунт, а, заточуючись, виходили звідси з судними папірцями, що підписами і печатками відкраювали землю і наділи (Михайло Стельмах, I, 1962, 381); Отак як зачне оповідати, мов із письма беручи, сива голова, то судня рада й про свій суд забуде (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 117). 2. Пов'язаний з уявленням про страшний суд, божу кару. — Не боїтесь страшного суду? — розмашисто обернувся [отець Миколай] до судної картини, провів рукою по гадюці, обвішаній табличками з гріхами (Михайло Стельмах, I, 1962, 265); Ще й тепер, навіть в сні, нам вчувається та канонада, Урочиста й сувора, мов судного поклику дзвін (Леонід Первомайський, I, 1958, 404); * Образно. О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 130). ♦ До судного (суднього) дня; До судної (судньої) години (дошки) — те саме, що До віку, до суду; До суду-віку (див. суд). Заліз [чоловік] у такі гноїща, прийдеться ними до судного дня смердіти (Степан Ковалів, Тв., 1958, 38); — А щоб ти сміявся і не переставав до самого судного дня! (Михайло Стельмах, I, 1962, 228); Пам'ятатиме до нових віників і до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 140); Судний (судній) день; Судна (судня) година: а) за релігійними уявленнями — день (година) страшного суду. Три дні туман — уже і зойк і крик, Сподіванки бабусь на судний день останній (Василь Еллан, I, 1958, 269); * У порівняннях. Усі підхоплюють лемент, і стає сумно і страшно, як в судний день (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178); Осмислює [письменник] смерть як підсумок життя, як міру, що нею міряють життя, як судну годину, коли суд творить не стільки бог, скільки сама людина над собою (Вітчизна, 5, 1971, 170); б) справедлива відплата, кара. [Молодий хлопець:] Чому ж ти їм не кинув просто в вічі, що і на їх ще прийде судний день? (Леся Українка, II, 1951, 142); Панове, судний день прийде, За кров і сльози буде помста! (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 145).
Ілюстрації
|
|
|
|
