Відмінності між версіями «Штурхати»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Tolkat.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Tolkat.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: tolkat3.jpg |
| + | |x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Прямець2.png|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Прямець2.png|x140px]] | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 15:20, 25 листопада 2017
Штурха́ти, -ха́ю, -єш, гл. Толкать, пырять, давать пинки, тумаки. І знов він у хату, то сестра опять за кочергу, та давай штурхати дрова. Рудч. Ск. І. 125. Штурха палицею по під тином, а собаки на його як на вовка брешуть. Стор.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ШТУРХАТИ, штурхаю, штурхаєш, недок., перех. і без додатка, розм. 1. Те саме, що штовхати 1, 2. — Не штурхай мене... Я щось тобі скажу... — Нічо розумного не скажеш. Іди, — і знов штурхав [Дмитро] (Гнат Хоткевич, II, 1966, 228); Розсік [Тури] надвоє Філариса, В яєшню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв.., штурхав під боки, І самії кулачні доки Ховались, хто куди попав (Іван Котляревський, I, 1952, 240); — Ларьку! злазь, бо замерзнеш.. — і Ларько почув, як хтось штурхав його києм у спину (Степан Васильченко, Опов., 1947, 12); — Чому ж майстер так довго не переводить тебе в бригаду? — питав незнайомий, ліктем штурхаючи Андрія в плече (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 25). 2. чим. Совати, тикати. Було як іде січовик через слободу, то вже здалека його чутно. Штурха палицею попід тином, а собаки на його, як на вовка, і брешуть, і скиглять (Олекса Стороженко, I, 1957, 236); Світло від ліхтарика розповзалося в очеретах, воді і ледве освітлювало навколо. Згодом він погасив ліхтар і все штурхав веслом навкруги (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 408); * У порівняннях. Застукотіло в двері, неначе хто штурхав палицею, а потім загуркало кулаком (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 239). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 552.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Штурхати, -ха́ю, -єш, гл. Толкать, пырять, давать пинки, тумаки. І знов він у хату, то сестра опять за кочергу, та давай штурхати дрова. Рудч. Ск. І. 125. Штурха палицею по під тином, а собаки на його як на вовка брешуть. Стор.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ШТУ́РХА́ТИ, шту́рха́ю, шту́рха́єш, недок., перех. і без додатка, розм. 1. Те саме, що штовха́ти 1, 2. — Не штурхай мене… Я щось тобі скажу…— Нічо розумного не скажеш. Іди,— і знов штурхав [Дмитро] (Хотк., II, 1966, 228); Розсік [Турн] надвоє Філариса, В яєшню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв.., штурхав під боки, І самії кулачні доки Ховались, хто куди попав (Котл., І, 1952, 240); — Ларьку! злазь, бо замерзнеш..— і Ларько почув, як хтось штурхає його києм у спину (Вас., Опов., 1947, 12); — Чому ж майстер так довго не переводить тебе в бригаду? — питав незнайомий, ліктем штурхаючи Андрія в плече (Чорн., Красиві люди, 1961, 25). 2. чим. Совати, тикати. Було як іде січовик через слободу, то вже здалека його чутно. Штурха палицею попід тином, а собаки на його, як на вовка, і брешуть, і скиглять (Стор., І, 1957, 236); Світло від ліхтарика розповзалося в очеретах, воді і ледве освітлювало навколо. Згодом він погасив ліхтар і все штурхав веслом навкруг. (Досв., Вибр., 1959, 408); *У порівн. Застукотіло в двері, неначе хто штурхав палицею, а потім загуркало кулаком (Н.-Лев., IV, 1956, 239). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 552.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
штурхати шту́рха́ю, шту́рха́єш, недок., перех. і без додатка, розм. 1) Те саме, що штовхати 1), 2). 2) чим. Совати, тикати.
Ілюстрації
|
[[Зображення: tolkat3.jpg | x140px]] | 
|
