Відмінності між версіями «Покірно»

Поточна версія на 18:48, 26 листопада 2017

Покірно, нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОКІРНО. Присл. до покірний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка, II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 58).

Покірно прошу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій, — обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. покірне́нько.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ПОКІ́РНО. Присл. до покі́рний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Коцюб., І, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Л. Укр., II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Довж., І, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі… (Сос., І, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в’яжуть їх у снопи (Минко, Повна чаша, 1950, 58). Покі́рно про́шу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій,-обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Н.-Лев., IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… (Коцюб., І, 1955, 314). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 26. Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Покірно Присл. до покірний. •• Покі́рно про́шу заст. — а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням; б) (ірон.)вираз здивування, нерозуміння.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка

Покора

Покоритися

Зовнішні посилання

Матеріал з Вікіпедії

Слово покірно походить від слова покора. Поко́ра — соціальна категорія, котра є матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги, котра проявляє себе в соціальній чи етологічній поведінці суб'єкта, що когось або щось поважає. Соціальний абстрактний термін покора не слід плутати з теологічним (релігійним) терміном змирення. Їхні значення (семантичні ніші) перикриваються лише частково).