Відмінності між версіями «Жоних»
(Створена сторінка: '''Жоних, -ха, '''''м. ''= '''Жених.''' Категорія:Жо) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Жоних, -ха, '''''м. ''= '''Жених.''' | '''Жоних, -ха, '''''м. ''= '''Жених.''' | ||
| + | =Сучасні словники= | ||
| + | ==Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник.== | ||
| + | жени́х (пестливі — женише́нько, женишо́к) — чоловік стосовно жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, молодий (у народній поезії його називають ще су́дженим, су́женим); також неодружений чоловік, що збирається одружитися; народ шанував вимогливість у виборі жениха («не все той жених, що старостів посилає»), бо вважав, що суджений обирається на все життя («У дівчини женихів сто один, а чоловік буде один»); щасливою була та дівчина, в якої було багато женихів, про таких казали: «Мала женихів, як маку», «Женихів — як горобців у стрісі», хоч і застерігали: «Женихи не ростуть, як гриби після дощу». Дівка на порі — женихи у дворі (приказка); У князя свято, виглядає із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Т. Шевченко); Жалуй мене, подружечко; жених покидає (В. Милорадович); А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише (П. Чубинський); Ой то мені женишенько, що три года ходить (В. Милорадович); Стривай, мати, погуляю: женишки настигли (П. Чубинський); дієслова: жениха́тися (залицятися). Часто ходив, вірно любив, вірно женихався (А. Метлинський); женитися (одружуватися). Женився на скору руку та на довгу муку (приказка); Як сироті женитися, то й ніч мала(М. Номис); іменник: жениха́ння (любовне залицяння); пестливе — жениха́ннячко. Чи Бог не дав, чи сам не взяв, чи зраяли люде, ой щось з мого женихання нічого не буде (пісня); Ой хто не знає того жениханнячка, той не знає лиха (П. Чубинський). | ||
| + | ==Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.== | ||
| + | ЖЕНИ́Х, а́, ч. Чоловік стосовно до жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, нар.-поет. суджений. У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Шевч., II, 1953, 73); Жених був стриманий і скромний. Навіть найпричепливіша мати не змогла б закинути йому найменшу нечемність у поводженні з нареченою (Ю. Янов., І, 1958,623);* У порівн. І сонечко серед неба Опинилось, стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевч., І, 1951, 282); // Про неодруженого чоловіка, що збирається одружуватися. До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12); Ось і тепер, дівчині вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, Хліб.., 1959, 137); // розм. Про молодого чоловіка, що може вже одружуватися. | ||
| + | <gallery>2082.jpg</gallery> | ||
[[Категорія:Жо]] | [[Категорія:Жо]] | ||
Версія за 19:16, 2 грудня 2014
Жоних, -ха, м. = Жених.
Сучасні словники
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник.
жени́х (пестливі — женише́нько, женишо́к) — чоловік стосовно жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, молодий (у народній поезії його називають ще су́дженим, су́женим); також неодружений чоловік, що збирається одружитися; народ шанував вимогливість у виборі жениха («не все той жених, що старостів посилає»), бо вважав, що суджений обирається на все життя («У дівчини женихів сто один, а чоловік буде один»); щасливою була та дівчина, в якої було багато женихів, про таких казали: «Мала женихів, як маку», «Женихів — як горобців у стрісі», хоч і застерігали: «Женихи не ростуть, як гриби після дощу». Дівка на порі — женихи у дворі (приказка); У князя свято, виглядає із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Т. Шевченко); Жалуй мене, подружечко; жених покидає (В. Милорадович); А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише (П. Чубинський); Ой то мені женишенько, що три года ходить (В. Милорадович); Стривай, мати, погуляю: женишки настигли (П. Чубинський); дієслова: жениха́тися (залицятися). Часто ходив, вірно любив, вірно женихався (А. Метлинський); женитися (одружуватися). Женився на скору руку та на довгу муку (приказка); Як сироті женитися, то й ніч мала(М. Номис); іменник: жениха́ння (любовне залицяння); пестливе — жениха́ннячко. Чи Бог не дав, чи сам не взяв, чи зраяли люде, ой щось з мого женихання нічого не буде (пісня); Ой хто не знає того жениханнячка, той не знає лиха (П. Чубинський).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
ЖЕНИ́Х, а́, ч. Чоловік стосовно до жінки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, нар.-поет. суджений. У князя свято, виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Шевч., II, 1953, 73); Жених був стриманий і скромний. Навіть найпричепливіша мати не змогла б закинути йому найменшу нечемність у поводженні з нареченою (Ю. Янов., І, 1958,623);* У порівн. І сонечко серед неба Опинилось, стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевч., І, 1951, 282); // Про неодруженого чоловіка, що збирається одружуватися. До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12); Ось і тепер, дівчині вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, Хліб.., 1959, 137); // розм. Про молодого чоловіка, що може вже одружуватися.
