Відмінності між версіями «Дошка»

Версія за 22:57, 20 листопада 2017

Дошка, -ки, ж. 1) Доска. Не тра, мати, не тра, мати, попа турбувати: чтирі дошки, сажень землі, то й буду лежати. Чуб. III. 154. 2) Родъ скамьи въ водѣ возлѣ берега, на которой женщины моютъ бѣлье и пр. Ой на річці та на дощечці, там дівчина та полощеться. Мет. 118. 3) Лопасть руля у плота. См. Керма. Шух. І. 181. 4) Судна дошка? Пам’ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль аж пороху на очі насиплють. Ном. № 3645. Ум. Дощечка. Ном. № 5227.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Плоский невеликої товщини кусок дерева, випиляний з колоди. Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити... (Панас Мирний, II, 1954, 45); Македон розпилював дошку, майструючи комусь стола (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 171); * У порівняннях. Перед нею стояв молодий панич, високий, як очеретина, тонкий, як дошка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 57).

2. Шкільний прилад, на якому пишуть крейдою. Од чорної шафи з книжками до шкільної дошки павук снував павутиння (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 310); Вчителька Галина Борисівна викликала учнів до дошки, і вони розв'язували задачі (Олесь Донченко, VI, 1957, 124).

3. Пристосування для чого-небудь у вигляді плити, пластини і т. ін. Удень його зовсім не видно, хіба уночі почуєш, як старий немощною рукою глухо дзвонить у чавунну дошку (Панас Мирний, IV, 1955, 15); Креслярські дошки мають прямокутну форму (Креслення. Підручник для 8—10 кл., 1956, 16). Дошка пошани — дошка з іменами і фотографіями кращих виробничників, ударників і т. ін. На стіну комбінату шахти підняли дошку пошани, на якій були написані імена кращих відбудовників (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 137); Меморіальна дошка — дошка, що служить для увічнення пам'яті про яку-небудь особу або подію. На багатьох будинках Варшави прикріплені меморіальні дошки, на яких вирізьблено імена наших бійців, що загинули під час вуличних боїв за столицю Польщі (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 149); Чорна дошка — дошка, на яку заносять імена відсталих або тих, що провинилися; Шахова дошка — те саме, що шахівниця. Сташка.. кидала оком на високого брюнета, що, глибокодумно підперши голову кулаками, схилився над шаховою дошкою (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 378). ♦ Від (од) дошки до дошки, перев. із сл. прочитати, виучити і т. ін. — нічого не пропускаючи, від початку до кінця. Микола вчився читати з великою охотою, прочитав од дошки до дошки ввесь часловець і псалтир (Нечуй-Левицький, II, 1956, 171); Він вийняв прокламацію, розгорнув її і прочитав від дошки до дошки (Юрій Смолич, II, 1958, 241); Ставити (поставити) на одну дошку — прирівнювати когось у певному відношенні до кого-небудь. Турбая на одну дошку з Вишиваним поставила... А Турбай — то зовсім інша стаття! (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 213).

Фразеологічний словник української мови

• в до́шку, фам. Дуже сильно. Хлопці довго і вперто опрацьовували текст і позаморювались “у дошку” (І. Микитенко).

• від до́шки до до́шки, перев. зі сл. прочита́ти, чита́ти і под. Нічого не пропускаючи, від початку до кінця; повністю. Хоча в них (часописах) не було нічого цікавого.., проте він (капітан) прочитував їх від дошки до дошки (І. Франко); Читаю ваш журнал від дошки до дошки. Цікавить мене все (З журналу); // Абсолютно все, в деталях. “Цікаво було б розворушити роман і самої Марти Кирилівни. Я ж знаю її давній роман з Бичковським, як-то кажуть, од дошки до дошки...” — подумала Христина (І. Нечуй-Левицький).

• до гробово́ї (рідше до су́дної) до́шки. До кінця життя, до смерті. Мати ще й до нині плаче, а в мене й до гробової дошки не перестане боліти (І. Франко); Пам’ятатиме до нових віників і до судної дошки, поки аж пороху на очі насиплють (Укр.. присл..).

• свій у до́шку, фам. Близький за переконаннями, поглядами, настроями і т. ін. — Бойовий народ ваші кореспонденти… Я там у вас з одним познайомився, забув, як прізвище… Свій у дошку, дарма, що підполковник! (Л. Первомайський); // Простий. — Ось вам, будь ласка! — обернувся до глядачів Тимощак. — Такий собі з вигляду свій в дошку, а не признається! (Н. Тихий).

• ста́вити / поста́вити на одну́ до́шку кого, що, з ким—чим. Прирівнювати кого-, що-небудь у певному відношенні до когось, чогось. Галицькі народовольці ставили на одну дошку чесного великоруського хлопомана Ів. Аксакова з бюрократом п. Катковим, а то й з обскурантом п. Гаворським (М. Драгоманов); Їх (секту самаритян) ставили на одну дошку з язичниками, а ненавиділи ще більше (З журналу); — Турбая на одну дошку з Вишиваним поставила… А Турбай — то зовсім інша стаття! (С. Рудько).

• як (мов, ні́би і т. ін.) потопа́ючий за соломи́нку, зі сл. схопи́тися, хапа́тися і под. З останньою надією. — Дозвольте вас супроводжувати, — схопився (Тарас), як потопаючий за соломинку.— Прошу! Ми будемо вам дуже вдячні (Василь Шевчук). мов потопа́ючий за до́шку. Тепер Мирон зрозумів, що вона говорить. Схопився за її руки, мов потопаючий за дошку: він усвідомив, що означають Вірині слова (Р. Іваничук).

Ілюстрації