Відмінності між версіями «Блудити»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 1: Рядок 1:
''Блудити, -джу, -диш,''' ''гл.'' 1) Блуждать; сбиваться съ пути. ''Не ходи, не блуди понад берегами.'' Мет. 17. ''Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити.'' Ном. № 875.'' Ми блудили цілий ліс.'' Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. ''Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби.'' Чуб. V. 137. 3) '''— словами.''' Говорить, не сознавая что; бредить. ''Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш.'' Мет. 78. ''Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре.'' Каменец. у.
+
'''Блудити, -джу, -диш,''' ''гл.'' 1) Блуждать; сбиваться съ пути. ''Не ходи, не блуди понад берегами.'' Мет. 17. ''Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити.'' Ном. № 875.'' Ми блудили цілий ліс.'' Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. ''Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби.'' Чуб. V. 137. 3) '''— словами.''' Говорить, не сознавая что; бредить. ''Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш.'' Мет. 78. ''Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре.'' Каменец. у.
  
 
[[Категорія:Бл]]
 
[[Категорія:Бл]]
 
==Сучасні словника==
 
БЛУДИТИ 1, блуджу, блудиш, недок.
 
1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати. Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); — Як почав ходить, як почав блудить, Де був — і сам не знаю (Панас Мирний, IV, 1955, 126); Йому здавалося, що десь близько свого села блудить (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 19);  * Образно. Нам [радянським письменникам] треба уважно ставитися до молодого літератора, ..щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 17).
 
2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший. В тій хвилі збудилася [пані Олімпія] і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою (Іван Франко, VII, 1951, 7);
 
//  Раз у раз з'являтися і зникати. Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка (Андрій Головко, I, 1957, 308).
 
3. діал. Помилятися, робити помилки. Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято (Іван Франко, XIII, 1954, 52).
 
♦ Блудити очима (поглядом) — переводити очі, погляд з одного предмета на інший, не спиняючись ні на чому. Горпина.. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Панас Мирний, I, 1954, 208); Блудити словами — говорити несвідомо, безтямно; марити. Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш (Павло Чубинський, V, 1874, 14); В камері [тюрми] тихо, парко.. Всі сплять, часом зо сну блудячи словами (Степан Васильченко, II, 1959, 67).
 
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 203.
 
БЛУДИТИ 2, блуджу, блудиш, недок., заст. Вести розпусне статеве життя.
 
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 203.
 
 
==Ілюстрації==
 
[[Зображення:20109193820bludyty.jpg|x140px]]
 

Версія за 15:38, 21 листопада 2017

Блудити, -джу, -диш, гл. 1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби. Чуб. V. 137. 3) — словами. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Мет. 78. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре. Каменец. у.