Відмінності між версіями «Осміх»

Поточна версія на 16:38, 20 листопада 2017

Осміх, -ху, м. = Усміх. Її очі сміялись, а на губах перебігав осміх. Левиц. Пов. 73.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

О́СМІХ, у, чол., рідко. Посмішка, усміх. Осміх блищав на рожевих устах, виразно обведених навкруги (Нечуй-Левицький, I, 1950, 185); То щастя небесне — сидіти з тобою! Зрівнявся з богами щасливець такий, Що жадібно ловить солодку розмову І осміх принадливий твій! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 62); У комісара й у міністра на губах легенький осміх, ніби вони головували на родинному святі (Юрій Яновський, II, 1958, 115).

"Словопедія"

УСМІШКА , УСМІХ , ПОСМІШКА , ПОСМІХ УСМІШКА – УСМІХ – ПОСМІШКА – ПОСМІХ Усмішка. 1. Особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який показує схильність до сміху або виражає привіт, задоволення тощо. Мене здаля, як сонце, гріє Усмішка сонячна твоя (О.Олесь); Хмельницький сховав у вусах усмішку (Н.Рибак); Наче подих той весняний, усмішка її (М.Терещенко); Малий усміхнувся, але то була смутна усмішка (Вал. Шевчук). 2. Гумористичний художній твір: вишневі усмішки Остапа Вишні. Усміх, -у. Те саме, що усмішка 1. На устоньках її рожевих усміх сяє (М.Вороний); Айгюль ще зберігала усмішку на своїх устах, але усміх тепер був гіркий, зболений (П.Загребельний); Мою душу пройняло тепло, наче той усміх призначався мені (Є.Гуцало). Посмішка. 1. Особливий вираз обличчя (губ, очей), що виражає глузування, іронічне ставлення до когось, чогось тощо. – Здоров, – придивляється Тимофій до жорсткої посмішки, яка нічого доброго не обіцяє людям (М.Стельмах); Хотів уколоти жартом, але стримався, зате глузливу посмішку приховати не зміг (А.Гудима); Вогонь зіниць від слова не ожив, У посмішці ховається осуда: – А що, з твоїх ліричних міражів Багато хліба в нашім домі буде? (Г.Чубач). 2. Те саме, що усмішка 1. На його обличчі грала лагідна посмішка (О.Досвітній); У моєї коханої очі ніжні і ніжна посмішка, що ж ніжніше – не знаю (В.Винниченко); Весела посмішка ніколи не збігала з гарненького обличчя дівчини (Ю.Шовкопляс); Варвара Павлівна заясніла посмішкою (В.Собко); Проміняться очі в старої, на поморщеному лиці квітує посмішка (А.М’ястківський). Посміх, -у. 1. Те саме, що посмішка. – А, се ви!.. – мовила на вітання баронеса і ледве примітний посміх чувся в тих словах (Леся Українка); В очах Шмалія майнув посміх, а голос подобрішав (М.Стельмах); Вона скривила уста в подобизні посміху (П.Загребельний). 2. Глузливий жарт. \[Іфігенія:\] Невже тобі, суворій, грізній, личить Робити посміхи над бідними людьми?! (Леся Українка); Наталія Миколаївна не знала, як їй прийняти ті Довбнині речі: чи за посміх над її злиднями, чи над її непорядком (Панас Мирний). 3. Той, з кого глузують; посміховисько. З посміху люди бувають (прислів’я); Цілу ніч прождав я... Сором і безслав’я! Хлопця одурила, Посміхом зробила! (О.Олесь).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

О́СМІХ, у, ч., рідко. Посмішка, усміх. Осміх блищав на рожевих устах, виразно обведених навкруги(Н.-Лев., І, 1956, 185); То щастя небесне — сидіти з тобою! Зрівнявся з богами щасливець такий, Що жадібно ловить солодку розмову І осміх принадливий твій! (Крим., Вибр., 1965, 62); У комісара й у міністра на губах легенький осміх, ніби вони головували на родинному святі (Ю. Янов., II, 1958, 115).

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Осміх, -ху, м. = усміх. Її очі сміялись, а на губах перебігав осміх.

Ілюстрації

Медіа

Матеріал з Вікіпедії