Відмінності між версіями «Вергати»
(→Див. також) |
|||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 327. | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Версія за 15:14, 18 листопада 2017
Вергати, -гаю, -єш, сов. в. верг(ну)ти, -ну, -неш, гл. 1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, то по півтора обіймища. Рудч. Ск. II. 106. 2) Вергнути очима. Взглянуть. Ой шила сорочки, покоротила, вергла очима на побратима. Гол. II. 226.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ВЕ́РГА́ТИ, вергаю, вергаєш, недок., ВЕ́РГНУТИ і ВЕ́РГТИ, гну, гнеш, док., перех. і неперех., розм. З силою кидати, шпурляти. Як узяв той ведмідь дуб'я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища (Українські народні казки, 1951, 179); Дочка та батько німцям не здавались.. Гранатами вергали в ворогів (Максим Рильський, Мости, 1948, 107); * Образно. [Калеб:] Та тяжко вергнуть каменя на брата! (Леся Українка, III, 1952, 80). ♦ Вергати громами (громи) — гнівно розмовляти, загрожувати. Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Юрій Смолич, V, 1959, 617).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 327.
