Відмінності між версіями «Дрімки»
(Створена сторінка: '''Дрімки, -ків, '''''мн. ''Дремота. ''Сонькидрімки в головоньки. ''Мил. 36. Категорія:Др) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дрімки, -ків, '''''мн. ''Дремота. ''Сонькидрімки в головоньки. ''Мил. 36. | '''Дрімки, -ків, '''''мн. ''Дремота. ''Сонькидрімки в головоньки. ''Мил. 36. | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[http://sum.in.ua/s/Sumno Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]=== | ||
| + | СУМНО, присл. | ||
| + | 1. Присл. до сумний. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, — промовив сумно Микола (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); Зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Панас Мирний, IV, 1955, 20); Сумно дощ похмурий за вікном шумить (Максим Рильський, I, 1960, 116). | ||
| + | 2. у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; тужно, журно. Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Тихо і сумно стало в хаті по від'їзді Андрія (Іван Франко, VIII, 1952, 236); — І не сумно тобі самому в тайзі? (Олесь Донченко, II, 1956, 38); | ||
| + | // із спол. що із інфін. Про почуття жалю з приводу чого-небудь; шкода, жаль, жалко. Такі смутні всі, що сумно й глянуть! (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи, та що ж порадиш? (Леся Українка, V, 1956, 98); | ||
| + | // Про обстановку, яка викликає, навіває сум. Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Панас Мирний, III, 1954, 255); Сутінки огорнули світлицю. Порожньо і сумно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 174). | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 840. | ||
| + | |||
| + | ===[https://uk.worldwidedictionary.org/%D1%81%D1%83%D0%BC%D0%BD%D0%BE Всесвітній словник української мови]=== | ||
| + | ВА́ЖКОкому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬкого.Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); [Жирондист:] Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка). | ||
| + | ВА́ЖКОприсудк. сл. (про гнітючу, напружену обстановку), СУ́МНО. Тихо та важко стало в хаті, як у льоху (Панас Мирний); Як же глухо та сумно по селу..! (Марко Вовчок). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Сум1.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Сум.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Сум0.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Сум3.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | <noinclude> | ||
| + | |||
| + | {{#ev:youtube|8WHlUTsXQD8}} | ||
| + | </noinclude> | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | <noinclude> | ||
| + | |||
| + | |||
| + | </noinclude> | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | <noinclude> | ||
| + | |||
| + | </noinclude> | ||
| + | |||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | <noinclude> | ||
| + | |||
| + | </noinclude> | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет інформаційних технологій та управління]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2017 року]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Су]] | ||
| + | |||
[[Категорія:Др]] | [[Категорія:Др]] | ||
Версія за 22:57, 25 листопада 2017
Дрімки, -ків, мн. Дремота. Сонькидрімки в головоньки. Мил. 36.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СУМНО, присл. 1. Присл. до сумний. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, — промовив сумно Микола (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); Зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Панас Мирний, IV, 1955, 20); Сумно дощ похмурий за вікном шумить (Максим Рильський, I, 1960, 116). 2. у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; тужно, журно. Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Тихо і сумно стало в хаті по від'їзді Андрія (Іван Франко, VIII, 1952, 236); — І не сумно тобі самому в тайзі? (Олесь Донченко, II, 1956, 38); // із спол. що із інфін. Про почуття жалю з приводу чого-небудь; шкода, жаль, жалко. Такі смутні всі, що сумно й глянуть! (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи, та що ж порадиш? (Леся Українка, V, 1956, 98); // Про обстановку, яка викликає, навіває сум. Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Панас Мирний, III, 1954, 255); Сутінки огорнули світлицю. Порожньо і сумно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 174). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 840.
Всесвітній словник української мови
ВА́ЖКОкому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬкого.Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); [Жирондист:] Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка). ВА́ЖКОприсудк. сл. (про гнітючу, напружену обстановку), СУ́МНО. Тихо та важко стало в хаті, як у льоху (Панас Мирний); Як же глухо та сумно по селу..! (Марко Вовчок).
Ілюстрації
| |
|
|
|
Медіа