Відмінності між версіями «Коріння»

Версія за 21:24, 9 листопада 2017

Корі́ння, -ня, м. соб. 1) Коренья. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума. В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР. 2) Пряности. Желех. Ум. Коріннячко. Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.

Словник Бориса Грінченка

Корі́ння, -ня, м. соб. 1) Коренья.

На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії
посікає. Дума.
В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР.

2) Пряности. Желех. Ум. Коріннячко.

Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Збірн. до корінь

Буря вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188);
Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);
Корінці деяких рослин використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189);
— Не буде зараження, — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).

♦ Докопуватися (докопатися) до коріння див. докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому:

а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь.

Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59);

б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).

Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що уживають зі стравами, напоями; прянощі.

Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
М'ясо дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).

Фразеологізми

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь.

І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах);
Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров);

// тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось.

— Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому.

1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь.

Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак);
Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко);
Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей).

2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися.

Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко);
Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний).
пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

сяга́ти [свої́м] корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови.