Відмінності між версіями «Докоряти»
(Створена сторінка: '''Докоря́ти, -ря́ю, -єш, '''сов. в. '''докорити, -рю, -риш, '''''гл. ''Укорять, укорить, упрекать, упр...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Докоря́ти, -ря́ю, -єш, '''сов. в. '''докорити, -рю, -риш, '''''гл. ''Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. ''Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. ''Мет. 390. ''Прийшов докорити світові за гріх. ''Єв. І. XVI. 8. | '''Докоря́ти, -ря́ю, -єш, '''сов. в. '''докорити, -рю, -риш, '''''гл. ''Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. ''Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. ''Мет. 390. ''Прийшов докорити світові за гріх. ''Єв. І. XVI. 8. | ||
[[Категорія:До]] | [[Категорія:До]] | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]=== | ||
| + | ДОКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., кому, чому, розм. кого, що і без додатка. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь; дорікати. Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Вовчок, I, 1955, 353); Вона подивилась на мене повними зненависті очима, але не лаялась і не докоряла мені (Сміл., Сашко, 1957, 44); Мати жахалася, докоряла хтозна-кого (Горд., II, 1959, 188); — Ти плачеш? Цить, дитино моя! Я ж не хотів тебе нічим докорити (Фр., III, 1950, 61); Одна бабуся поставила [богунцям] мисочку вареної нечищеної картоплі, і ніхто потім в селі не докорив їй і не посміявся з неї (Довж., Зач. Десна, 1957, 147). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 354. | ||
| + | |||
| + | Докоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. докори́ти, рю́, ри́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8. | ||
| + | |||
| + | Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 414 | ||
| + | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
| + | ДОКОРЯТИ, яю, яєш, недок., ДОКОРИТИ, рю, ри́ш, док., кому, чому, розм. кого, що і без додатка. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь; дорікати. Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок, 1, 1955, 353); Вона подивилась на мене повними зненависті очима, але не лаялась і не докоряла мені (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 44); Мати жахалася, докоряла хтозна-кого (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 188); — Ти плачеш? Цить, дитино моя! Я ж не хотів тебе нічим докорити (Іван Франко, III, 1950, 61); Одна бабуся поставила [богунцям] мисочку вареної нечищеної картоплі, і ніхто потім в селі не докорив їй і не посміявся з неї (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 147). | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 354. | ||
| + | ==Докоряти-це...== | ||
| + | Докоряти- виражати своє незадоволення з приводу чого небудь, звинувачувати когось у чому небудь. | ||
Версія за 15:11, 1 грудня 2014
Докоря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. докорити, -рю, -риш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8.
Зміст
Сучасні словники
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ДОКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., кому, чому, розм. кого, що і без додатка. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь; дорікати. Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Вовчок, I, 1955, 353); Вона подивилась на мене повними зненависті очима, але не лаялась і не докоряла мені (Сміл., Сашко, 1957, 44); Мати жахалася, докоряла хтозна-кого (Горд., II, 1959, 188); — Ти плачеш? Цить, дитино моя! Я ж не хотів тебе нічим докорити (Фр., III, 1950, 61); Одна бабуся поставила [богунцям] мисочку вареної нечищеної картоплі, і ніхто потім в селі не докорив їй і не посміявся з неї (Довж., Зач. Десна, 1957, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 354.
Докоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. докори́ти, рю́, ри́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. Як будеш ти мені сими словами докоряти, не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову як галку зняти. Мет. 390. Прийшов докорити світові за гріх. Єв. І. XVI. 8.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 414
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДОКОРЯТИ, яю, яєш, недок., ДОКОРИТИ, рю, ри́ш, док., кому, чому, розм. кого, що і без додатка. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь; дорікати. Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок, 1, 1955, 353); Вона подивилась на мене повними зненависті очима, але не лаялась і не докоряла мені (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 44); Мати жахалася, докоряла хтозна-кого (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 188); — Ти плачеш? Цить, дитино моя! Я ж не хотів тебе нічим докорити (Іван Франко, III, 1950, 61); Одна бабуся поставила [богунцям] мисочку вареної нечищеної картоплі, і ніхто потім в селі не докорив їй і не посміявся з неї (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 147). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 354.
Докоряти-це...
Докоряти- виражати своє незадоволення з приводу чого небудь, звинувачувати когось у чому небудь.
