Відмінності між версіями «Чільце»
(→Іноземні словники) |
|||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
чільце́ – іменник середнього роду | чільце́ – іменник середнього роду | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
Версія за 20:54, 3 грудня 2016
Чільце́, -ця, с. 1) Ум. отъ чо́ло. 2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80.
Сучасні словники
Словник української мови.Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЧІЛЬЦЕ́, я, сер. 1. Зменш.-пестл. до чоло 1. 2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської «княгині» (Народна творчість та етнографія, I, 1970, 34).
"Словопедія"
чільце́ іменник середнього роду
- Але: два, три, чотири чільця́
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ЧІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1. 2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської "княгині" (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 34). Чільце, ця, с. 1) Ум. отъ чо́ло. 2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80. чільце́ — 1) на Гуцульщині — старовинна жіноча прикраса з низки тоненьких латунних пластинок, що спадають на чоло; нагадують головні прикраси періоду Київської Русі; 2) весільний головний убір дівчини.
СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO
Чільце, -ця, с. 1) Ум. отъ чо́ло. 2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80.
«Словники України on-line»
чільце́ – іменник середнього роду
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Чільце
Вінок
Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце з ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта(Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося. Більше читайте тут: український вінок пов’язка на голову
