Відмінності між версіями «Хотіти»
(→Джерела та література) |
(→Див. також) |
||
| Рядок 58: | Рядок 58: | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | *[[Людина]] | ||
| + | *[[Любов]] | ||
| + | *[[Кохання|Коханя]] | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Версія за 23:24, 30 листопада 2016
Хотіти, хо́чу, -чеш, гл. Хотѣть, желать. Хочу їсти. Хотів косити. Рудч. Ск. І. 54. Волно Богу що хотіти, то чинити. Ном. № 23. Вмѣсто хочеш, хочете часто сокращенно: хоч, хо́чте. Стоїть вода у сінечках, коли хоч, напийся. Чуб. V. 170. Що хочте робіть з Петром. Котл. НП. 413. Не хотячи́. Не намѣренно. Не хотячи штовхнув його. Уман. у. Та хоти́, щоб.... И еще хотѣлъ бы, чтобы.... Та хоти, щоб у нас правда була, коли пани та як пси гризуться. Каменец. у. Що хоти́.... Что хочешь.... Що хоти роби, не дає та й уже. Каменец. у.
Зміст
Сучасні словники
ХОТІТИ, хочу, хочеш (розм. хоч), хочемо, хочете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). — На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, — сказав Рудик (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 201); — Засип мерщій чай.; бо я пити хочу.., — сердито сказала Каралаєва до дочки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 56); — Не гомоніть. Хочу тиші, — прошепотіла Олександра Василівна (Олександр Довженко, I, 1958, 435); У далекому кутку за пуховиками боєць таки знайшов, чого хотів. Там стояла скляна банка з маринованими черешнями (Олесь Гончар, III, 1959, 145);
// Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось. Гарно того вчити, хто хоче все знати (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 281); І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день (Тарас Шевченко, II, 1953, 368); Слова солодкі, — та хотів Я б поцілунків замість слів (Леся Українка, IV, 1954, 81); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь (Максим Рильський, III, 1961, 85); Ми казали про вічну любов, і хотів я такої любові (Володимир Сосюра, I, 1957, 193);
// Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь. Молода з дружками сидить за столом, похиливши голову, ..і вже чи хоче, чи не хоче, а щоб плакала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 392); — Вчиться хоч? — А-а... — Федорченко махнув рукою із звичайною досадою. — Ти чому погано вчишся? (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 548);
// Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету. — Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? — удруге поспитав Тихович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); — Я догадуюсь, що стара хоче заміж і боїться, щоб дочка не вийшла передніше за неї, — сказав Ломицький (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 78); Я хочу сил повсталого титана, щоб оспівать нестримну волю мас (Володимир Сосюра, I, 1957, 483); — Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? — підійшов Козаков до худорлявенької дівчинки.. — Щоб ти не різала мамалигу ниткою, розумієш? (Олесь Гончар, III, 1959, 15); Люди нічого незаконного, коли подумати, не вимагали від пана: тільки хотіли за свою роботу мати більший заробіток (Михайло Стельмах, I, 1962, 580);
// Зичити, бажати чогось для кого-небудь. [Кнур:] Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще... (Панас Мирний, V, 1955, 84); Нам батьки і вчителі Хочуть щастя на землі (Максим Рильський, Урожай, 1950, 51); — Я лиш добра хотів народу... (Володимир Сосюра, I, 1957, 445); — Ти нашої школи не бійся. Суворо — це правда, але ми тобі зла не хочемо, з часом призвичаїшся (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 7);
// розм. Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь. — Подумайте, що буде, коли я заплачу стільки, скільки хочуть забастовщики? (Михайло Стельмах, I, 1962, 566).
2. з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити). Вона хотіла приміряти, що їй буде краще до лиця, чи який очіпок, чи кораблик? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 238); Яків хотів свиснути, та не зміг (Панас Мирний, I, 1954, 299); Вона [Анеля] біжить поперед мене, наче не чує, і має вигляд миші, що хоче шуснути в шпарку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 266); Юра ладнався вже образитися та заревти: дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо і намагалися уникнути виразної відповіді (Юрій Смолич, II, 1958, 8); Падькалася Параска, всіма силами хотіла звернути розмову у другий бік (Гнат Хоткевич, II, 1966, 259); — Товаришу начдив, — почувся голос Титаренка, — а чи правда, що після війни ви хочете всю землю засадити садами? (Олександр Довженко, I, 1958, 190); Він хотів, нікого, звичайно, не попереджаючи, посадити свій полк на рибальські шхуни й трамбаки, перепливти море й висісти вночі біля Севастополя (Юрій Яновський, II, 1958, 234).
3. з інфін. Уживається на позначення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь. Ні вуси, ні борода не хотіли рости на його темному, як юхт, обличчі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Крадеться із-за обрію зима, Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть... (Максим Рильський, II, 1960, 281); Мовчить хлоп'я, нога сама собою хоче колупнути підлогу (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 6); * Образно. Неначе день заплакать хоче, і дітвора шумить кругом... (Володимир Сосюра, I, 1957, 232).
4. у формах: хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається в безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову. — Чи вам не нудно самим? Хочете, я з вами посиджу? (Марко Вовчок, I, 1955, 375); — А пасіку на кого кинемо, Свириде? Роя дожидаю, повинен рій сьогодні бути.. — Не знаю, діду. Хочете, я постережу роя (Панас Мирний, I, 1954, 280); — Цікаво, скільки буде від нас до того дредноута? — запитує Тоня, задивившись на судно, що бовваніє в затоці.. — Хочеш, Тоню, махнем туди. Ми вже з хлопцями бували там... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 232); [Василько:] Трояндо, хочте вірте, хочте — ні, Ненависті ні краплі я не маю (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 565); — Ет, що то трудне! — розпалювавсь Йон, — я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч — покажу? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 243); — Ну, ти мене трохи знаєш: не вмію ні божитися, ні хреститися. Сказав — і все. А далі вже діло твоє: хоч — вір, хоч — не вір (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 513).
хотѣти это: Хотеть — хотѣти (6) 1. Иметь желание, охоту; ощущать потребность в чем-л.: Боянъ бо вѣщіи, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслію по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы. 2—3. Хощу бо, рече (Игорь), копіе приломити конець поля Половецкаго, съ вами, Русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону. 6.
Тѣмь хощу жьртва приятьна быти пожьршюму ся мне ради плътью, волею того быти подвижу ся. Мин. нояб., 488 (1097 г.). Естественыи бо законъ крѣпок въ всѣх: животу хотѣти. Флав. Полон. Иерус., 308 (XVI в. ← нач. XII в.). 1096: Се бо мя выгналъ из города отца моего. А ты ли ми здѣ хлѣба моего же не хощеши дати? Пов. врем. лет, 168 (1377 г. ← нач. XII в.). 1142: Епископъ и купьце и слы новгородьскыя не пущаху из Руси, и они не хотяху иного князя, развѣ Святопълка. Новг. 1 лет., 26 (XIII в.). Отьче, молю ти ся, повели ми въ Пису преплути на Алумпиискую воину, понеже воевати хочю. Александр., 20 (XV в. ← XII в.). И рече (Авимелех): Хотѣхъ посъпати еще мало, яко тяжька ми есть глава. Пов. прор. Иерем. (Усп.), 1 г (XII—XIII вв.). Глагола мужь: Многажды слышахъ, но хотѣлъ быхъ слышати от святыхъ устъ твоихъ. Ж. Нифонта, 291 (1219 г.).
|| Образно: [Чръныя тучя съ моря идутъ, хотятъ прикрыти д̃ солнца, а въ нихъ трепещуть синіи млъніи. 12.]
|| Намереваться, собираться делать что-л.: Тогда по Рускои земли рѣтко ратаевѣ кикахуть, нъ часто врани граяхуть, трупіа себѣ дѣляче, а галици свою рѣчь говоряхуть, хотять полетѣти на уедіе. 17. А ты, буи Романе, и Мстиславе! ...Высоко плаваеши на дѣло въ буести, яко соколъ на вѣтрехъ ширяяся, хотя птицю въ буиствѣ одолѣти. 31.
Иисус же разумѣвъ, яко хотять прити, да въсхытять и́, и створять цесара, отиде пакы въ гору единъ. Остр. ев., 16 (1056—1057 гг.). Съ мученыими Христа ради хотя ликъствовати, прѣдаж[ь] тѣло свое наготу, волю на попьрание. Изб. Св. 1076 г., 35. Хощу дѣлати домъ межу небомъ и землею; да посли ми мудра дѣлателя. Пов. об Акире, 149 (XV в. ← XI—XII вв.). И от котораго мѣста отходяху злодѣи, ту приступающе добрии, и хотяху отворити врата граду и приати Кестиа, яко благотворца. Флав. Полон. Иерус., 285 (XVI в. ← нач. XII в.). 1193: Но слышалѣ есмь, ажь отьць твои хочеть ити на Литву. Ипат. лет., 677 (XV в.). И бысть ему вѣсть, яко хотять и́ убити. Ж. Бор. Глеб. (прол.). 96 (XIV в.). И ступишася силныя полкы татарскыа, хотя Еупатия жива яти. Пов. о Ник. Зараз., 294 (XVI в. ← XIV в.). Придоша поганые татарове, хотять проити воюючи, взяти всю землю Русскую. Задон. К-Б, 549 (XV в. ← XIV в.). Писали естя къ намъ, что хотятъ приходить къ Соловецкому монастырю войною и на все Поморье Свицкие Нѣмцы. ААЭ, I, 367 (1578 г.).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
- Б. Л. Богородского, Д. С. Лихачева, О. В. Творогова; В. Л. Виноградова. Словарь-справочник "Слова о полку Игореве": в 6 выпусках / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом); Ин-т рус. яз; — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1965—1984
- Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 132.
