Відмінності між версіями «Діжа»
(Створена сторінка: '''Діжа, -жі, '''''ж. ''1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. ''Хоч і діжу з тістом одд...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Діжа, -жі, '''''ж. ''1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. ''Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. ''Ном. № 4831. ''Питай, чи діжу замісить. ''Мет. 238. '''Діжу виробляти'''. Валять хлѣбы. Мнж. 179. 2) Круглая ямка въ землѣ, вырываемая среди другихъ меньшихъ при дѣтской игрѣ въ місяць. Ив. 36. Ум. '''Діжка. '''''А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить. ''Грин. ІІІ. 314. | '''Діжа, -жі, '''''ж. ''1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. ''Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. ''Ном. № 4831. ''Питай, чи діжу замісить. ''Мет. 238. '''Діжу виробляти'''. Валять хлѣбы. Мнж. 179. 2) Круглая ямка въ землѣ, вырываемая среди другихъ меньшихъ при дѣтской игрѣ въ місяць. Ив. 36. Ум. '''Діжка. '''''А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить. ''Грин. ІІІ. 314. | ||
[[Категорія:Ді]] | [[Категорія:Ді]] | ||
| + | |||
| + | '''діжа́ = ді́жка —''' | ||
| + | |||
| + | '''1)''' низька широка дерев’яна або глиняна посудина, в якій готують тісто на хліб, а також учинене в ній тісто; належить до одного з найстаровинніших виробів народних промислів — бондарства або гончарства; як і хліб та піч, була священною, її шанували, дбайливо доглядали, пра́вили (шкребли освяченим ножем на Великдень і вимивали теплою водою); нову або пра́влену діжу наливали біля криниці холодною водою і давали напитися з неї корові (це мало принести прибуток і хлібний достаток); відігравала велику роль у весільному обряді, бо в ній замішували святи́й корова́й: «А піч наша на сохах, А діжу носять на руках, Пече наша, пече, Печи нам коровай легше»; у народних загадках діжа символізує сонце: «За лісом-пролісом червона діжа сходить»; у сполученні пікна́ діжа́ — діжа, призначена для випікання хліба. Як діжа не міситься, то сім’я біситься (приказка); Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести (М. Номис); Питай, чи діжу замісить (А. Метлинський); А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить (Б. Грінченко); | ||
| + | |||
| + | '''2)''' тільки діжа́ — кругла ямка в землі, яку вкривають серед інших менших при дитячій грі в мі́сяць . | ||
| + | |||
| + | '''3)''' тільки ді́жка (зменшене — ді́жечка) — велика дерев’яна або металева циліндрична (або звужена догори) посудина з пласким дном; використовується у різних господарських цілях; ознака огрядності, неповороткості. Який батько, такий син — викрав з діжки сир (М. Номис); Треба було… нашаткувать діжку капусти (І. Нечуй-Левицький); | ||
| + | |||
| + | Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 189. | ||
Версія за 15:59, 17 жовтня 2016
Діжа, -жі, ж. 1) Квашня, кадка, въ которой приготовляютъ тѣсто. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831. Питай, чи діжу замісить. Мет. 238. Діжу виробляти. Валять хлѣбы. Мнж. 179. 2) Круглая ямка въ землѣ, вырываемая среди другихъ меньшихъ при дѣтской игрѣ въ місяць. Ив. 36. Ум. Діжка. А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить. Грин. ІІІ. 314.
діжа́ = ді́жка —
1) низька широка дерев’яна або глиняна посудина, в якій готують тісто на хліб, а також учинене в ній тісто; належить до одного з найстаровинніших виробів народних промислів — бондарства або гончарства; як і хліб та піч, була священною, її шанували, дбайливо доглядали, пра́вили (шкребли освяченим ножем на Великдень і вимивали теплою водою); нову або пра́влену діжу наливали біля криниці холодною водою і давали напитися з неї корові (це мало принести прибуток і хлібний достаток); відігравала велику роль у весільному обряді, бо в ній замішували святи́й корова́й: «А піч наша на сохах, А діжу носять на руках, Пече наша, пече, Печи нам коровай легше»; у народних загадках діжа символізує сонце: «За лісом-пролісом червона діжа сходить»; у сполученні пікна́ діжа́ — діжа, призначена для випікання хліба. Як діжа не міситься, то сім’я біситься (приказка); Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести (М. Номис); Питай, чи діжу замісить (А. Метлинський); А мій милий діжку місить, а він мене і тим тішить (Б. Грінченко);
2) тільки діжа́ — кругла ямка в землі, яку вкривають серед інших менших при дитячій грі в мі́сяць .
3) тільки ді́жка (зменшене — ді́жечка) — велика дерев’яна або металева циліндрична (або звужена догори) посудина з пласким дном; використовується у різних господарських цілях; ознака огрядності, неповороткості. Який батько, такий син — викрав з діжки сир (М. Номис); Треба було… нашаткувать діжку капусти (І. Нечуй-Левицький);
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 189.
