Відмінності між версіями «Дзвонарь»
(Створена сторінка: '''Дзвонарь, -ря, '''''м. ''Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. '''Дзвонарчик. ''' Категорія:Дз) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дзвонарь, -ря, '''''м. ''Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. '''Дзвонарчик. ''' | '''Дзвонарь, -ря, '''''м. ''Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. '''Дзвонарчик. ''' | ||
[[Категорія:Дз]] | [[Категорія:Дз]] | ||
| + | |||
| + | ДЗВОНА́Р, я́, ч. | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | 1. Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. Посеред вулиці Мамай спинився, слухаючи, як на соборній дзвіниці відбиває дзвонар дванадцяту годину, північ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958,334); *У порівн. — А чи, може, думаєш собі, що бовкнув, як дзвонар, та й хай собі як знають? (Головко, II, 1957, 282). | ||
| + | |||
| + | 2. перен., зневажл. Той, хто без потреби багато говорить; базіка, плетун. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнів (Н.-Лев., І, 1956, 623); Есерівський промовець.. залишив трибуну. — Правильно, дзвонар, кінчай трезвонити… — ще полетіла йому вслід репліка (Ле, В снопі.., 1960, 307). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 265. | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| http://wiki.kubg.edu.ua/images/d/dd/DzvonyPochaiv.jpg | ||
Версія за 21:44, 20 листопада 2017
Дзвонарь, -ря, м. Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. Дзвонарчик.
ДЗВОНА́Р, я́, ч.
Сучасні словники
1. Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. Посеред вулиці Мамай спинився, слухаючи, як на соборній дзвіниці відбиває дзвонар дванадцяту годину, північ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958,334); *У порівн. — А чи, може, думаєш собі, що бовкнув, як дзвонар, та й хай собі як знають? (Головко, II, 1957, 282).
2. перен., зневажл. Той, хто без потреби багато говорить; базіка, плетун. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнів (Н.-Лев., І, 1956, 623); Есерівський промовець.. залишив трибуну. — Правильно, дзвонар, кінчай трезвонити… — ще полетіла йому вслід репліка (Ле, В снопі.., 1960, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 265.
Ілюстрації
|
