Відмінності між версіями «Дзвеніти»
(Створена сторінка: '''Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш, '''''гл. ''1) Звенѣть, звучать. ''Тілько дзвеніло шкло у вікнах. ''МВ. І. 13...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш, '''''гл. ''1) Звенѣть, звучать. ''Тілько дзвеніло шкло у вікнах. ''МВ. І. 132. ''Голос дзвенить. ''МВ. І. 110. ''Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? ''Ном. № 13397. 2) Жужжать. ''Дзвенять трутні. ''Черкас. у. | '''Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш, '''''гл. ''1) Звенѣть, звучать. ''Тілько дзвеніло шкло у вікнах. ''МВ. І. 132. ''Голос дзвенить. ''МВ. І. 110. ''Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? ''Ном. № 13397. 2) Жужжать. ''Дзвенять трутні. ''Черкас. у. | ||
[[Категорія:Дз]] | [[Категорія:Дз]] | ||
| + | |||
| + | === Сучасні словники === | ||
| + | |||
| + | '''<big>ДЗВЕНІТИ</big>''', шю, ни́ш, недок. | ||
| + | |||
| + | 1. Видавати високий, деренчливий металевий звук. На ланах широких коси дзвеніли зрана (Марко Вовчок, I, 1955, 153); Гудуть машини, і дзвенять трамваї, Скінчився ранок. Праця настає (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 141); | ||
| + | // чим. Утворювати чим-небудь такий звук. Кайданами і Чернишевський дзвенів, І Ленін ішов у заслання, в млу сіру (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 292); Ніна, не чекаючи відповіді, вже дзвеніла посудом, розставляючи на столі склянки і блюдечка (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 47). | ||
| + | |||
| + | 2. перен. Звучати дзвінко. Одмовляє стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить (Марко Вовчок, I, 1955, 136); Зухвалий дівочий сміх лунав йому навздогін, дзвенів, здавалося, на все поле (Олесь Гончар, Мата.., 1959, 22). | ||
| + | Дзвенить у вухах (у голові) — про відчуття дзвону у вухах (у голові) від напруження, слабості і т. ін. Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); Наполеон.. замислився. В голові настирливо дзвеніло (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 90). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 264. | ||
Версія за 13:26, 19 жовтня 2016
Дзвені́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397. 2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.
Сучасні словники
ДЗВЕНІТИ, шю, ни́ш, недок.
1. Видавати високий, деренчливий металевий звук. На ланах широких коси дзвеніли зрана (Марко Вовчок, I, 1955, 153); Гудуть машини, і дзвенять трамваї, Скінчився ранок. Праця настає (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 141); // чим. Утворювати чим-небудь такий звук. Кайданами і Чернишевський дзвенів, І Ленін ішов у заслання, в млу сіру (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 292); Ніна, не чекаючи відповіді, вже дзвеніла посудом, розставляючи на столі склянки і блюдечка (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 47).
2. перен. Звучати дзвінко. Одмовляє стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить (Марко Вовчок, I, 1955, 136); Зухвалий дівочий сміх лунав йому навздогін, дзвенів, здавалося, на все поле (Олесь Гончар, Мата.., 1959, 22).
Дзвенить у вухах (у голові) — про відчуття дзвону у вухах (у голові) від напруження, слабості і т. ін. Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); Наполеон.. замислився. В голові настирливо дзвеніло (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 90).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 264.
